Розділ 8: Вбивство! (1)

*Новий світ. День 11. Опівдні*

– Ну, якось отак! – промовила Хельга. 

Жінка стояла поруч з хатою Тіріона. Для реалізації її плану їй була потрібна інша людина. Причому така, що не входила б у коло її родичів, Еміля чи Яшми.

«Як мені пощастило, що я взагалі тебе вже впіймала... Обід вже давно закінчився, а тебе, як правило, днем в селі з вогнем не знайти! А я хотіла усе сьогодні зробити, поки ще не так багато часу пройшло... Ім’я парубка треба відмити від того наклепу!»

– Отакої! – присвиснув Тіріон. 

– Щось сталося, любий? – почувся стурбований голос Моллі, що була весь цей час в хаті. 

– Ні, пташко моя улюблена, кохана моя зірочка! Просто з Хельгою розмовляю. Я тобі потім усе розповім, кохана моя перлинка!

Щиро посміхаючись, Тіріон кивнув вбік. Хельга також кивнула і вони, відійшовши від хати, пішли на легку прогулянку.

– Тобто ти хочеш, щоб я сказав, що бачив Еміля біля крамниці? А навіщо?

– Ну, насправді, мені просто треба подивитися на їхню реакцію. Я впевнена, що Айвін не крав того намиста, йому його просто підкинули, навмисно намагаючись зіпсувати хлопцю життя. Тож я просто хочу бути впевнена в цьому...

– І... Якщо справді з'ясується, що це вони? Здаси їх пану Хромару? – запитав чоловік.

– Та ні, я не бажаю їм зла!

Хельга відсахнулася й захитала головою. Озирнувшись, вона переконалася, що вони наодинці.

– За такий злочин їх буде чекати суворе покарання, а я просто хочу жити в мирі. Якщо вони погодяться надалі поводитися нормально й ніяк не чіпляти ані мою родину, ані Айвіна – ця таємниця помре разом зі мною. 

– А якщо виявиться, що це не вони? Я ж начебто брешу, бо я нікого не бачив – мене і не було біля тієї крамниці того дня! 

– Ну тоді можеш сказати, що помилився і не той день пригадав... Не бійся, я впевнена, що це вони – більше ніхто й не знав про те намисто. А навіть якщо я і помилюся – я візьму всю провину на себе. 

– Ну дивись... 

В голосі мисливця дзвеніла недовіра. Чоловік тримав руку на підборідді й дивився кудись вдалечінь. Кинувши легкий погляд, Хельга усміхнулася. Чоловік виглядав неймовірно привабливо, коли замислювався отак.

«Розумію, Моллі. Втім, мій Калеб все одно кращий!»

– Ай, добре. Ти ж і Айвіна захищати плануєш, а я також не хочу, щоб парубка звинувачували ні за що! 

– Ну тоді давай сходимо до трактиру, не будемо затягувати це, а? 

– Так, ходімо! Поки вільні – не варто зволікати!

*Тим часом*

– Смачно було, Емілю? – усміхаючись, запитав дід Ларс. 

– Так! Яшма неймовірна! Не знаю, як вона це робить, але я ще ніколи такої смачної їжі не їв! 

– То може тепер допоможеш? Зрештою, після доброї праці їжа буде ще смачнішою! 

– Але ж я вже поїв! 

Розвівши руки, хлопець лише усміхнувся. Знизавши плечима, він відставив посуд й повернувся до своєї кімнати. Почулося клацання замку, що означало кінець розмови.

"Ох, і нащо я, старий дурень, вигнав Айвіна?! Такий гарний хлопець був. Попри його стосунки з Яшмою – просто тримати тут хлопця вигідно. Парубок працював не покладаючи рук! А цей – тільки їсть та спить, нічого більше не робить!"

Але довго жалітися йому не довелося. Раптом відчинилися двері, і на порозі з'явилася Хельга з Тіріоном. Хоч на їхніх обличчях і були усмішки, але Ларс шкірою відчув, що нічого гарного вони з собою не принесли. Хвилювання підтвердилися, коли до нього наблизилася Хельга і попросила покликати Яшму та Еміля. 

– Щось знову сталося? 

– Та ні, просто хотіла на прогулянку їх покликати! – попросила жінка. 

– Хельго, люба, в нас зараз стільки відвідувачів, що ти собі уявити не можеш! Може, ввечері? 

Подивившись на Тіріона, Хельга побачила, що той кивнув. Усміхнувшись, жінка відвернулася до трактирника, який посміхався так, як усміхаються підлабузники.

«Ларс точно повідомить Яшмі про мій візит, – подумала Хельга. – Ну і нехай!»

– Добре, хай буде так!

І, як тільки Хельга з Тіріоном залишили приміщення, старий трактирник миттєво покликав до себе онучку. Яшма, що самотужки обслуговувала усіх відвідувачів, сприйняла це, як короткий відпочинок. Спершись на барну стійку, дівчина сильно нахилилася і полізла шукати за нею щось прохолодне. Ларс, наче король цього бару, лише легко ударив дівчину по руці. Коли ж вона забрала з його “володінь” свій допитливий носик, дід дістав глечик прохолодного соку й налив онучці його в дерев’яний кухоль.

«Не до добра... Хельга точно прийшла сюди не просто так. І прогулянка – лише привід. Як давно вона гуляє з Емілем? А ще те намисто... Ох... Точно не до добра. Та навіщо їй онучка та оте ледащо? Невже вони якось пов’язані з цим?»