Розділ 7: П'яна й дурна! (3)

*Новий світ. День 11. Опівдні*

– Пані Лів!

Чоловік вже добряче напився! Настільки, що навіть забув про те, що він, взагалі-то, мусив наглядати за жінкою. Тепер же, він з нею розмовляв так, наче вони були гарними друзями, що дуже довго не бачилися. Він ледь сидів на своєму стільці, постійно хитаючись й незрозуміло як, не падаючи з нього. Слова також давалися йому зі складнощами, тому, для переконливості, він ще жестикулював вказівним пальцем, махаючи ним то як вчитель, то як якийсь генерал!

– А чого це ви не п'єте?! Я що... Один тут маю пити? 

За той час, поки вони їли, аристократка вже встигла "влити" в чоловіка цілих чотири келихи вина. Сама ж вона, підтримувала його в цьому, хоча й випила не так багато. Пані Лів вже також, поставивши лікоть на стіл, підпирала голову й дурнувато посміхалася.

– Чого? Я також п'ю... Але ти ж в нас чоловік, куди мені до тебе... Я – усього лише тендітна жінка. Подивись, яка я струнка! Мені того вина й понюхати достатньо – аби з головним болем прокидатися.

«Та коли ти вже нап’єшься, свиното... Я гадала, що під вино... Покажу Айвіну картину... Та й відпочивати із ним я хотіла з напоєм. А ти усе вижер, і досі при свідомості... Як? Ой, ні, треба це закінчувати, мені вже також складно... Не вистачало ще самій перед Айвіном задрімати чи... Заблюватися!»

– Ти, мабуть, ще хочеш? – сказала вона, кивнувши на порожній кубок чоловіка. 

– Не відмовлюся! 

Від його колишньої стриманості та обережності не залишилося нічого. Якщо раніше охоронець ще намагався триматися, то зараз алкоголь вже вбив у ньому усе людське. Тепер з ними сиділа свиня, що голосно чавкала та чухала себе нижче поясу, зовсім не соромлячись хлопця та жінки. Бажання пити та продовжувати свято вже горіло в серці того, що раніше було людиною. 

– Он там, візьми! – вказала пані Лів кудись позаду себе. 

Айвін, як єдина твереза людина, кинув погляд за плече жінки і побачив, що позаду дійсно була ще одна пляшка вина.

«Навіщо вона так далеко її заховала? Це якийсь підступний план, чи вона просто на свої “запаси” цьому бідолашному вказала? Куди йому пити ще? Він зараз встане й гепнеться! В мене батько не пив стільки, скільки випили вони... Жах, що з ними завтра буде?»

Пляшка стояла доволі високо – пані Лів точно знадобився би стілець, бо сама вона б не дістала до верху. Втім, п'яному та дурному – море по коліно. Саме таким охоронець і був, тож він, гикнувши, піднявся і, хитаючись, пішов до шафи. 

Втім, варто було йому пройти кілька кроків, як думка Айвіна виправдалася. Чоловік зупинився і, витягнувши руки, намагався втримати баланс. Чоловіка сильно повело вбік і той лише дивом не влетів в меблі. Прикривши одне око для ліпшої концентрації, пані Лів з посмішкою спостерігала за бідолашним охоронцем, який от-от і гепнувся би. Власне, це й сталося. Коли чоловік потягнувся за пляшкою, вино, якого той напився вже добряче, вдарило по ньому так, що той, відступивши на крок, заснув. 

– Нарешті, – зітхнула жінка і миттєво змінилася в обличчі. – Слухай... Айвіне... Зроби мені невеличку послугу... Відтягни його туди й накинь його ковдрою, хай проспиться, а потім я вигадаю, що з ним робити!

На цей раз, її довгий тендітний пальчик вказував на невеличкий диванчик, що, наче навмисно, було підготовлено для подібного. Під меблями було відро, а зверху лежала тонка, але дуже цупка ковдра.

Для Айвіна, який ніколи не відрізнявся силою, це завдання стало справжнім випробуванням. Парубок облився сьомим потом, поки просто тягнув чоловіка до ліжка. В якийсь момент, Айвін настільки втомився, що почав ногами підштовхувати п’яну тушу, аби тільки зрушити її з місця. 

Пані Лів, в цей час, скориставшись нагодою, з подвійним апетитом накинулася на їжу. Та коли вона побачила страждання парубка, то дозволила йому вже хоч штовхати п'яного дурня, аби тільки юнак швидше впорався і не надірвався при цьому. 

– Бовдур! Вирішив, що може перепити мене... Ну яке ж наївне! 

– Так... Напевно...

– До того ж, якщо не знаєш, вино п'ють в одному положенні. Якщо стоїш - стій далі. Якщо сидиш – сиди! Це я тобі кажу, щоб з тобою такого не сталося!

«Вау! Дякую, дуже потрібно! Я, звичайно, збираюся отак от нажиратися, а потім завалитися спати й поринути безпробудний сон! Краще б на себе подивилися... Нащо взагалі вона його вирубила?»

– Еєм... Дякую... То ви тому поставили ту пляшку так високо й далеко?

– Так, – сказала пані Лів і раптом приклала долоню до ока.

«Щоб його... Потвора, свиня, бовдур! Скільки ж він синячить у вільний час? Сама напилася добряче, ще не вистачало тут перед Айвіном чудити...»

– Вам зле? – схвильовано запитав юнак. 

– Та ні! Просто... Дай мені трохи часу... Давай краще поговоримо про те, чому я взагалі тебе покликала?

«Треба наїстися! Так, можу блювати, але якщо не поїм – точно відключуся! А мені потрібно бути при розумі, бо я впевнена, що хлопець просто так не підкориться... А примусити його напідпитку – я не зможу...»