Частина 15: Розуміння!

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

— Ну то що, приблудо, — всміхнулася Айвіну літня продавчиня. 

Вона кинула на ляду ключі від магазину. Звичайно, вона не хотіла, щоб хтось спіймав її на розпусті на робочому місці. Та й до того ж, сам факт, що вона хоче переспати з Айвіном — є доволі соромним для неї, адже кожен у Неназваному знає, хто такий Айвін і які в нього батьки. Бути спійманим на подібній "інтрижці" — лише осоромитися на все село. Але Світлана вже так довго була без "чоловічої ласки", що їй було щиро байдуже, що то був Айвін — аби тільки про це ніхто не дізнався. 

Парубок обережно наблизився. У ніс вдарив неприємний сморід від пересмаженого насіння, а також дешевого тютюну. Світлана була не найприємнішою жінкою в його житті, але, справедливості заради, їй небуло перед ким вихвалятися і підтримувати найліпший вигляд. 

Коли парубок наблизився, жінка вхопила його міцною хваткою і притиснула до грудей. Айвін відчув під головою якесь дивне желе, швидко стало зрозуміло, куди пішла зайва вага Світлани. Вільною рукою жінка мацала його за груди, живіт, посміхаючись рядком жовтих зубів йому в очі. Айвіну було неймовірно неприємно, але страх душив огиду до жінки.

Хлопець, вчепившись в ляду, просто намагався перетерпіти знущання. Він відчував себе молодою дівчиною, що потрапила у компанію дорослих п'яних гопників. Та ця Світлана була ще гіршою. Нічого не цураючись, вона нахилилася і лизнула хлопця у вухо. Від огиди парубка ледь не знудило. 

— Я сподіваюся, що язик в тебе довгий, — промовила жінка.

— Не знаю, — наче загнана вовком вівця, проблеяв Айвін. 

Раптом, жінка притиснула його ще сильніше до себе. Незважаючи на ляду з продуктами, що весь час була між ними, Світлана ледь не втягнула хлопця до себе. Айвін відчував її товстий живіт, масивні плечі, що дрижали як драглі. Хлопець намагався якось захистити себе, відсторонитися трохи від жінки, але та вже увійшла у смак. Вхопивши хлопця за волосся, вона відтягнула його голову і присмокталася до шиї. 

— Ну все, милий, — промовила вона і облизнула його щоку. — Йди зачиняй двері, а я поки підготую нам місце тут! 

Своєю короткою й товстою рукою вона вхопила Айвіна за шию. Вона відчувала потік крові, що йшов по венах, а безпорадність і глибока залежність хлопця тільки сильніше заводили її. Піднявши його голову, вона ще сильніше всміхнулася. Протягнувши йому ключі, вона відпустила парубка. 

На ватних ногах, Айвін пішов до дверей. Кожен крок давався йому з важкістю. Він йшов так, наче підходив до ешафоту, де кат вже заніс сокиру. Шлунок тремтів, а щелепи відбивали шалений ритм. Йому було огидна ця жінка, але він не міг нічого зробити зараз. Тримаючи ключі у тремтячих пальцях, парубок ненавидів усе та усіх. Від морозу, до баби Маді, яка зажала ті жалюгідні пів сотні. Якби не вона — Айвіну б зараз не доводилося б лягати під цю жабу Світлану! 

"Невже я зроблю це?! — питав сам себе Айвін. — За дешеву сотню... Наче повія!"

— Скільки можна, приблудо, йди сюди вже! — почулося позаду. 

Тіло хлопця било таким сильним тремтінням, що він не одразу зміг влучити ключем у замок. Але то було ще пів справи, бо найбільшим випробуванням — було провернути той ключ. 

Хоч у магазині було відносно тепло, але хлопець відчував нестерпний холод. Кров відлила від кінцівок і вже було невідомо, від чого сильніше тремтить Айвін — він страху, холоду чи анемії. 

Але раптом двері, прямо з ключем в замку, відчинилися і перед Айвіном з'явився той самий рибалка, що дав йому хліба на озері. Хлопець, від несподіванки, ледь на п'яту точку не гепнувся. 

— О, привіт, — посміхнувся йому чоловік. 

— Вітаю вас! — ледь вичавив з себе хлопець і відійшов у бік, даючи чоловікові прохід. 

Світлана, що також почула появу зайвої людини, миттю повернулася до своїх прямих обов'язків. Чоловік прийшов поповнити запас тютюну — у магазині продавалися прямо мішечки з цим наркотиком. Також, задивившись на вітрину, чоловік взяв котушку волосіння, а також брикет хлібців — це було банально дешевше, ніж брати хліб чи борошно на нього. Хоча на смак ті хлібці — все одно, що той картон. 

Айвін весь цей час стояв поруч, чекаючи, поки його кат знову занесе над головою сокиру. Коли чоловік відвернувся, аби розкласти речі по кишеням і не заважати парубку, Світлана перевела хижий погляд на Айвіна і пустила йому повітряний поцілунок. В юнака аж хребет зсередини зачесався від цього. 

— Пробачте, — раптом випалив хлопець, сам не розуміючи нащо.

— Так? —спокійно промовив рибалка, повернувшись до хлопця. 

— Не відволікай покупців, приблудо! — гаркнула на нього жінка, що в мить втратила свою хтиву посмішку.

— Та годі тобі, Світлано, — осадив її чоловік. — Чого тобі, хлопче?

— А... — вимовив Айвін, не знаючи, що сказати. Але погляд продавчині, що був схожий на погляд змії на здобич, миттю повернув його до реальності. — А можна ще раз звернутися до вас по допомогу?

— Дивлячись, що тобі потрібно... — знизав плечима рибалка.