Глава 1 "Пірат" і "Піжон"

   На березі моря, з пляшкою рому в руці сидів чоловік. Він дивився в далечінь, зрідка прикладаючись до шийки пляшки щоб зробити невеликий ковток і спостерігав, як гребені хвиль спінюють темну товщу води. Інколи стримано посміхався але одразу ж насуплював густі чорні брови і посмішка зникала. Обличчя чоловіка майже наполовину ховала  пишна чорна борода. Довге волосся такого ж кольору, подекуди з сивиною, було зібрано в хвіст. Якби ще до образу додати чорну пов'язку на око та вив’язати голову вигорівшою на сонці хустиною, чоловік би виглядав як пірат.

   Ковток трохи більший за попередні і образ пірата розчинився. Чоловік зайшовся в кашлі, а очі аж просльозилися. Він стояв на колінах, зігнувшись трохи до землі, аби було легше вхопити свіжого повітря, як раптом почув поряд чоловічий голос.

- На, запий, полегшає, - на пустельному пляжі, неначе з під землі, з'явився ще один чоловік. Він нібито здавався ровесником «пірата», але виглядав, на відміну від того по-піжонськи. Білі шорти, біла футболка з бірюзовим комірцем. Такі ж бірюзові кросівки на білій підошві. На блідому зап'ястку отруйно-жовтого кольору смарт годинник. Але попри піжонський зовнішній вигляд мав широкі плечі при зрості вище середнього та досить розвинені м’язи. Зазвичай так виглядали професійні плавці, або біатлоністи.

   "Пірат" не дуже приязно подивився на "піжона" але пляшку з водою взяв і зробив кілька ковтків. Мабуть йому й справді стало легше, бо похмурий вираз обличчя змінився на більш привітний і він жестом запросив незнайомця сісти поряд.

- Тепер моя черга пригощати, - низький, з хрипотою голос “пірата” пролунав майже доброзичливо.

Він скептичним поглядом окинув наряд "піжона" і очі на мить відкрилися ширше від здивування, коли той, без вагань, сів поруч і двічі приклався до пляшки. Видихнув. Подивився на залишок і зробивши ще один невеликий ковток, застромив її дном у пісок.

- От тепер ми співрозмовники, як то кажуть, на одній хвилі, - посміхнувся незнайомець.

- Гм, а з першого погляду і не скажеш, - навіть не приховуючи здивування промовив «пірат».

- Не скажеш що? - “піжон” з цікавістю роздивлявся свого співрозмовника.

- Просто ти в білому, а пісок недостатньо чистий… 

- Всі ми недостатньо чисті, а одяг випрати можна. Моє ім’я Аларік.

“Піжон” простяг широку долоню.

- Будемо знайомі. Я Андрій.

   Вони обмінялися міцними потисками рук і завдяки рому, незабаром вже розмовляли як давні знайомі.

-А звідки таке ім’я? Ніколи раніше не чув, - зацікавлено спитав Андрій.

- В тебе ще будуть незвичні зустрічі, - туманно відповів Аларік. - Загугли при нагоді, якщо цікаво. Обидва замовкли. Випили.

- От скажи Аларік, ну що їм не вистачає весь час? Три! Три їх вже було, і кожного разу якась лажа. Пустота всередині... Вся справа в грошах! Впевнений! Якби я був хоч трохи багатшим, все складалося б зовсім по-іншому.

– Не скажи. Я одружений ніколи не був, але можу запевнити тебе - самі лише гроші сімейного щастя не принесуть. Красунями ти себе звичайно оточиш із легкістю. Будь-якими. Але ж мова йде не про це, правда?

- Тобі легко казати. Хотів би я подивитися на твою філософію в моїй шкурі. Чим ти займаєшся? Грошей, мабуть, лопатою горни? - Андрій почав дратуватися, хоча сам же й зачепив делікатну тему.

- Я допомагаю людям, - спокійно відповів Аларік. - А грошей у мене, мабуть, й справді - достатньо. Але ти впевнений, що вони вирішать твої проблеми? - Аларік кілька секунд помовчав і продовжив: - Мені здається ти творча людина.

   Він опустив очі на екран годинника і пробігшись поглядом по дрібному тексту, задоволено гмикнув. - Можливо барабанщик? Ні ні. Дуже ти невпевнено пиячиш, як для ударника. - сам собі заперечив Аларік. - І на актора не схожий. - Він зробив вигляд, що замислився, піднявши голову до зоряного неба. - Художник! Точно.

- Звідки ти про це дізнався? - Андрій так само задер голову вгору, немов хотів розгледіти там записи своєї біографії.

- Дедукція, мій друже, дедукція, - поблажливо посміхнувся Аларік, оголюючи блискучі білі зуби. - Ти дуже уважно розглядаєш усе довкола. Пальці лівої руки, при цьому, ніби тримають пензель, і водять нею по уявному полотну.  Я грішним ділом спочатку подумав про барабанні палички, але ні. Ти, безперечно, займаєшся живописом.

- Прямо Шерлок Холмс, чорт тебе забирай, - полегшено промовив Андрій.

- Ми відійшли від теми, - нагадав Аларік, - то ти певен, що багатство враз вирішить усі твої біди?

- Звичайно, - мотанув хвостом волосся Андрій і витяг з піску пляшку. Цього разу він справді, як досвідчений корсар, мало не осушив її до дна.

- Ну що ж, все в твоїх руках, друже, - Аларік трохи зверхньо поплескав Андрія по плечу, миттю переглянувши нове повідомлення на годиннику. - Приємно було з тобою побалакати, але мені час.

   Чоловік у білому піднявся на ноги. 

-Запам'ятай, все в твоїх руках, - ще раз повторив він, потім тицьнув щось на сенсорі браслета і пішов вздовж берега.

   Андрій допив залишки рому і глянув вслід Аларіку, але того як водою змило. Художник почав крутити захмелілою головою на всі боки, але як він не намагався, так нікого, хто хоча б віддалено нагадував Аларіка, не побачив. Навкруги взагалі не було ні душі.

“- Чортівня якась”, - лише встиг подумати Андрій і за мить провалився у глибокий сон.

   Продираючись крізь нетрі плутаних ранкових сновидінь, долинали уривки голосів. Розмова ставала дедалі голоснішою і невдовзі вже можна було розрізнити слова. Андрій спробував поворухнутися. Тиша. Перш ніж він встиг розплющити очі, почув вигук:

- Він прокидається, кинь його! Бабки взяли та й годі. Ходу!

   Голова не боліла, але паморочилася. Андрій спробував підвестися. Це вийшло не відразу. Довелося кілька хвилин посидіти, уткнувшись чолом у ще прохолодний стовпчик пляжного навісу. Потихеньку прийшовши до тями, він згадав останню фразу тих, хто тікав про нібито взяті гроші.