Розділ 17.

- - - Кхар-Саал - - -

— Нас оточили.
Назар одразу перевів зброю вправо, Хао присів нижче.
— Де?
— Усюди.
— Скільки?
— Одинадцять особин.
Назар повільно оглянув дерева.
— Я нікого не бачу.
— Я теж.
Хао вже тримав катану в руці.
— Але Ілля рідко помиляється в таких речах.
Відповідати не став. Ті, кого я відчував, не рухалися: одна присутність попереду, три праворуч, ще кілька позаду. Вони розташувалися так, щоб перекрити всі очевидні напрямки відходу.
Але щось не сходилося.
Якби це були мисливці Ар-Тхал, ми б уже билися. Вони помітили нас заздалегідь, відстані були короткими, позиції зайняті. Перший постріл міг прилетіти ще до того, як ми з Каїром їх відчули.
— Не стріляти без команди.
Назар глянув на мене.
Зліва шелеснуло листя, і Хао одразу повернувся туди. З-поміж темних стовбурів вийшов Хралін — без важкої броні й енергетичної рушниці, лише з довгим посохом у руці. Мутні, майже білі очі дивилися кудись повз нас.
Я впізнав його раніше, ніж він заговорив.
Старий із Комор Повернення.
За ним один за одним з’явилися інші. Хоча правильніше було сказати — проявилися навколо нас. Десятеро молодших Хралінів, частина зі зброєю, але жоден не тримав її напоготові. У когось було щось енергетичне, у когось — холодна зброя.
Вони просто стояли навколо.
Назар тихо видихнув.
— Вони з нами?
— Зараз дізнаємося.
Старий зупинився метрів за десять, трохи нахилив голову. Ніздрі ледь ворухнулися.
— Ваар-Хет.
Екзи Назара й Хао одразу підхопили переклад, тому пояснювати, про що йдеться, не довелося.
Старий зробив ще один крок.
— Ти залишив Слід.
— Не планував такого.
— Можливо, ти назвався не своїм ім’ям.
Він торкнувся пальцями власних грудей.
— Але те, що ти забрав, говорить про інше.
Рука мимоволі лягла ближче до місця, де тепер знаходився кристал. Старий це почув. Або відчув.
— Це моє.
— Я вже тобі сказав.
Його гребінь ледь піднявся. Можливо, це було щось схоже на посмішку.
— Ти говориш, наче мисливець, який ще не зрозумів першого правила старих речей.
— Якого?
— Вони нічого не дають без ціни.
— Ти йшов за нами тільки заради того, щоб повчати мене?
— Я йшов за Ваар-Хетом.
Він ненадовго замовк.
— Який залишає Слід.
Назар тихо пробурмотів:
— Я починаю сумувати за людьми, які просто кажуть, чого хочуть.
Старий повернув голову точно в його бік.
Назар замовк.
Ледь не усміхнувся.
Старий простягнув руку, і один із молодших одразу підійшов до нього. На долоні лежав невеликий темний предмет — не довший за палець, схожий на уламок тонкої пластини, загострений з одного боку.
Старий узяв його двома пальцями.
— Це знайшли задовго до мого народження. Там, де не повинно було залишитися нічого.
Він простягнув уламок мені.
— Візьми.
«Не подобається мені це».
«Тобі взагалі мало що подобається».
«Неправда».
Не поспішав брати предмет.
— Що це?
— Я не знаю.
Старий трохи нахилив голову.
— Можливо, ти мені розповіси?
Чесна відповідь прозвучала несподівано.
— І ти хочеш, щоб я просто взяв невідомий шматок невідомо чого?
Він нічого не відповів.
Я простягнув руку. Уламок ліг на рукавицю, і майже одразу всередині пальців прокотився холод. Не крізь броню — десь глибше. Не як від металу, а швидше як від порожнечі, що намагалася витягнути з мене тепло.
Нічого не сталося.
Старий чекав.
«Він сам не знає, чого очікувати».
«А ти знаєш, що робити? Бо зараз він розчарується у Ваар-Хеті, підніме тривогу — і все, припливли».
Каїр замовк на кілька секунд.
«Ідея є».
«Розкажеш?»
«Пропоную спробувати скористатися енергією ядра».
«Допоможеш?»
Цього разу пауза була коротшою.
«Звісно, допоможу».
Світ почав сповільнюватися.
Крапля води з краю мосту відривалася так довго, що я встиг простежити, як змінюється її форма. Лист над головою майже завмер, дихання Назара розтягнулося в глухий низький звук.
Уламок на рукавиці став центром усього.
Каїр направив увагу глибше.
«Не поспішай. Зосередься».
«Я зосереджений».
«Ти завжди так кажеш. А треба ще й виконувати. Це одна з твоїх найстабільніших рис».
Послабив тиск. Замість того щоб викинути енергію назовні, дозволив їй торкнутися предмета.
Спочатку нічого.
Потім холод зник.
Уламок перестав відчуватися на рукавиці.
Світ повернув швидкість.
— І що я маю…

Замовк.
Уламок висів над рукавицею — на два пальці вище її поверхні. Назар витріщився, Хао нахилився ближче.
Повільно прибрав руку.
Уламок залишився в повітрі.
Секунда.
Друга.
Потім різко впав у траву.
Ніхто не заговорив.
Старий опустив голову — не здивовано, а так, наче почув саме те, за чим прийшов.
Я нахилився й підняв уламок. Тепер він знову мав вагу. Звичайний шматок невідомого матеріалу.
— Ти цього очікував?
— Ні.
— Але сподівався на щось подібне?
— Так.
— Що це означає?
Старий повернувся до мене.
— Поки що лише те, що ти не випадково взяв це ім’я.
Його рука торкнулася посоха.
— Ваар-Хет — не просто ім’я.
— Я знаю.
Старий похитав головою.
— Ні. Ти ще тільки починаєш у цьому розбиратися.
Він простягнув долоню. Я поклав уламок назад, і на мить пальці старого торкнулися рукавиці. Він провів ними по темній поверхні, а потім несподівано простягнув уламок назад.
— Залиш.
Я забрав його й сховав у підсумок.
Старий трохи повернув голову в бік цитаделі.
— Ар-Тхал відкрили Полювання. Вони потривожили твій спокій. Ти прийшов відповісти.
Він замовк, а коли продовжив, голос став тихішим.
— То відповідай їм. Але не плутай родину зі світом, у якому вона живе.
Я подивився на нього. Навколо нас десятеро молодших Хралінів залишалися нерухомими.
Старий повернувся.
— Мисливець відповідає тому, хто залишив Слід. Інакше це вже не Полювання.
Він зробив кілька кроків.
— Прислухайся до моїх слів, Ваар-Хет. Це дасть тобі більше, ніж просто гнів.
— Я тебе почув.
Старий зупинився.
— Чому ти не підняв тривогу?
Він трохи повернув голову.
— Я тобі вже все сказав. Ти прийшов за певним Слідом.
Пальці старого міцніше стиснули посох.
— Я не маю права ставати між мисливцем і тим, хто сам ступив на його дорогу. Я давно лише спостерігаю за життям, оберігаючи Комори, і не втручаюся в долі тих, хто живе.
Його гребінь трохи опустився.
— Ар-Тхал самі ступили на твою дорогу. Хто я такий, щоб тепер закривати її перед тобою?
Хотів щось сказати, але не встиг.
Харон озвався в загальному каналі:
— Вікно проникнення продовжує скорочуватися.
Назар подивився на мене.
— Вчасно.
Старий зупинився востаннє, не обертаючись.
— Іди, Ваар-Хет. Твій Слід ще не закінчився.
Він рушив далі. Десятеро пішли за ним, і за кілька секунд між деревами знову нікого не було.
Хао дивився їм услід.
— Я правильно зрозумів, що вони нас оточили тільки для того, щоб старий дав тобі шматок темного металу?
— Мабуть.
Назар випростався й перевірив зброю.
— Добре. Тоді повернімося до нагальних речей.
Я глянув на цитадель.
Назар кивнув у його бік.
— Проникнення в центр ворожої родини.
— Саме так.
Перевірив маршрут. Вікно можливості ще було — невелике, але достатнє.
— Рушаємо.