Розділ 13.

- - - Оплот - - -

У невеликій їдальні біля тренувального сектора було людно. Саміра не пішла до їдальні своєї групи, вирішивши цього разу поїсти в загальній. За кількома столами вже стояли пляшки: хтось вечеряв після зміни, хтось просто сидів і говорив надто голосно.
Вона вибрала місце збоку й майже не слухала чужих розмов.
Майже.
Її слух усе одно вловлював забагато з того, що відбувалося навколо.
За сусіднім столом сиділа невисока темноволоса дівчина з короткою стрижкою.
Форма на ній виглядала ще надто новою, без потертостей і слідів справжньої роботи.
Разом із нею були троє чоловіків.
Схоже, її знайомі.
— Я тобі нормально кажу, — один із них уже говорив трохи голосніше, ніж потрібно. — Нащо тобі це?
Дівчина зітхнула.
— Ми вже обговорювали.
— От саме. І ти вперлася.
Він усміхнувся й відкинувся на спинку стільця.
— Бойові підрозділи — це не прогулянка. Не всі виживуть після перших завдань.
— Я знаю.
— Не знаєш. Тільки думаєш, що знаєш.
Двоє інших засміялися.
Дівчина опустила погляд до тарілки.
— От знайдеш нормального чоловіка, будеш удома. Приготувала, прибрала, випрала. Він воює — ти чекаєш.
— Дуже приваблива перспектива.
— А що не так?
Чоловік явно не почув сарказму.
— Ти себе бачила? Тендітна, маленька. Ну який із тебе штурмовик?
Один із його друзів кивнув.
— І місце займаєш. Туди міг би піти чоловік, від якого реально буде користь.
Дівчина відкрила рот, але так нічого й не сказала. Щоки почервоніли, а троє чоловіків уже говорили один через одного, пояснюючи їй, чому знають її можливості краще за неї саму.
Саміра ще кілька секунд терпіла.
Не витримала.
— Якщо вона пройшла відбір, значить, це її місце.
За сусіднім столом стихло.
Чоловік повернувся.
— Що?
— Те, що почув.
Він окинув Саміру поглядом.
— А тебе хто питав?
Саміра відпила компоту.
— Вас теж не питали, ким їй бути.
Дівчина здивовано подивилася на неї.
— Ми взагалі-то між собою розмовляємо.
Саміра кивнула на дівчину.
— То розмовляйте. Тільки поки що говорите ви троє, а за неї вже все вирішили.
Перший чоловік пирхнув.
— Адаптантка. Не лізь не у свою справу. Тобі не зрозуміти.
Саміра повільно повернулася до нього.
— Маєш щось проти адаптантів?
— Потворні мутанти.
Він скривився.
— Нічого спільного з вами мати не хочу. Тому зроби ласку — не лізь у розмову.
Саміра кілька секунд дивилася на нього.
— Сьогодні мені вже один чоловік дуже зіпсував настрій.
Вона поставила склянку на стіл.
— І ти зараз ризикуєш зробити його ще гіршим.
— Забагато на себе береш.
Він усміхнувся.
— Хтось тебе не задовольнив, а погрожуєш тепер мені?
Саміра подивилася на склянку.
Потім знову на нього.
Підняла її.
І вихлюпнула компот йому просто в обличчя.
За частку секунди чоловік підскочив і навис над її столом.
По носу й підборіддю текла червона рідина.
Від нього тягнуло алкоголем.
І страхом.
За сусіднім столом хтось тихо засміявся.
— Ти охрініла?
Він рвонув до неї.
Схоже, алкоголь усе-таки переміг страх.
Саміра відсунула стілець ногою й зустріла його коротким ударом у живіт.
Чоловік зігнувся.
Другий уже підводився, але дівчина за столом несподівано сама вдарила його долонею в підборіддя.
Невдало.
Зате достатньо, щоб збити рух.
Саміра перехопила його руку, провернула й штовхнула грудьми на стіл.
Третій теж встав.
Подивився на двох друзів.
Потім на Саміру.
— Сядь, — порадила вона.
Він подумав.
І сів.
— От бачиш, — сказала Саміра. — Один розумний серед вас усе-таки є.
— Жінок не б’ю.
— Як бачиш, вони також.
Чоловік посміхнувся і підняв руки.
— Гарного вечора, дівчата.
За кілька хвилин вони вже вийшли в коридор.
Дівчина йшла поруч і раз по раз торкалася невеликої тріщини на губі. Судячи з вигляду, отримала її ще до сьогоднішньої бійки.
— Удар треба було трохи нижче, — сказала Саміра.
— Я тільки вчуся. Але в мене крутий наставник.
Дівчина на мить глянула на неї.
— І не звертай уваги на того придурка. Твої зміни прикольні.
Саміра скосила на неї очі.
— Класно.
Кілька кроків вони пройшли мовчки.
— Ти мене зовсім не пам’ятаєш?
Саміра повернула голову.
— А мала?
Дівчина усміхнулася.
— Напевно, ні.
Вона трохи помовчала.
— Евакуація.
Саміра сповільнила крок.
— Що?
— Коли мене тримали.
Дівчина показала руками на шию.
— Руки були зв’язані. Ти тоді вистрілила в того чоловіка, що тягнув мене.
Перед очима на мить спливла зовсім інша картинка.
Брудне обличчя.
Порвана куртка.
Перелякані очі.
Дівчина, яка під час доставки до Оплоту майже не відходила від неї.
Саміра зупинилася.
— І як тебе звуть?
Дівчина усміхнулася.
— Ніка. Ми особисто так і не познайомилися. Тоді першою, з ким я нормально поговорила, була медик Катерина.
Саміра кілька секунд розглядала її.
— Ти дуже змінилася.

— На краще?
— Однозначно.
Ніка усміхнулася.
— Я давно хотіла тобі подякувати.
— Ти вже подякувала.
— Ні.
Вона похитала головою.
— Не за сьогодні.
Саміра зрозуміла.
— Тоді не треба.
— Треба.
Ніка на мить стала серйозною.
— Якби не ви, я б зараз тут не ходила.
Саміра кивнула й рушила далі.
— Тоді краще зроби так, щоб воно було не дарма.
Ніка наздогнала її.
— Я намагаюся.
— Бачила.
— Вони частково мають рацію.
Саміра зупинилася.
— Можливо.
— Я менша за більшість.
— І що?
— Фізично слабша.
— Значить, доведеться навчитися бути кращою в чомусь іншому.
Ніка подивилася на неї.
— Так просто?
— Це точно не просто.
Саміра знизала плечима.
— Але вирішувати, ким тобі бути, все одно маєш ти. Не троє придурків за столом.
Вона зробила кілька кроків.
— І якщо чогось хочеш — іди до цього. Навіть якщо всі навколо впевнені, що в тебе не вийде.
Ніка довго мовчала.
— Ти сьогодні якась особливо зла на людей.
Вона глянула на Саміру.
— Ти мені раніше добрішою здавалася.
Саміра пирхнула.
— Я ж казала, мені вже зіпсували настрій.
— Через того, про кого ти згадувала?
Саміра кілька секунд мовчала.
— Один бовдур вирішив, що ми з ним мало не пара.
— А ти?
— А мене він, схоже, забув запитати.
Ніка ледь усміхнулася.
— Зручно.
— Ще й як.
Вони рушили далі.
— Мені треба було вирішити одне питання, — продовжила Саміра. — Вийти з його групи.
— Він, звісно, проти?
— Дуже.
— І що?
Саміра скривилася.
— Запропонував домовитися.
— Як?
Вона кілька секунд дивилася вперед.
— Вирішив, що якщо ми, на його думку, майже пара, то я можу переспати з ним, а він закриє питання з контрактом.
Ніка перестала усміхатися.
— Але ви не разом.
— Ні.
— І ти відмовила?
— Звісно.
— Що тоді?
— Невеличка сварка й інший варіант.
Саміра коротко засміялася.
— Якщо це можна так назвати.
Вона сунула руки в кишені.
— Завдання, яке нормально виконує ціла група. Якщо зроблю — відпустить.
Ніка трохи подумала.
— Він не думає, що ти впораєшся.
— Ні.
— Розраховує, що повернешся.
— Саме так.
Ніка ще кілька секунд ішла мовчки.
— А ти повернешся?
Саміра подивилася на неї.
— Ти взагалі слухала, що я тобі щойно розповідала про недосяжні цілі?
Ніка посміхнулася.
— Тоді я правильно зрозуміла.
— Що?
— Йому доведеться дуже сильно розчаруватися.
Саміра нарешті теж усміхнулася.