Розділ 9.

Усередині майстерня виявилася меншою, ніж здавалася з вулиці.
Більшу частину простору займали стелажі з деталями, розібраними блоками й інструментами.
За вузьким прилавком стояв Хралін із символом Сетх-Нар на плечовій пластині.
Він підняв на мене погляд.
Гребінь ледь ворухнувся.
Я підійшов до прозорої перегородки й показав на потрібний модуль.
— Цей.
Голосовий блок під маскою майже без затримки видав переклад.
Хралін подивився на мене.
Потім на модуль.
— Для чого?
Питання застало зненацька.
— Ремонт.
Продавець ще кілька секунд дивився.
— Чого?
— Обчислювального вузла.
Хралін простягнув руку до панелі.
Перегородка відкрилася.
Він дістав модуль і поклав його на прилавок.
Зблизька той виглядав трохи інакше.
Корпус був тонший.
Роз'єми теж не збігалися.
Але внутрішня структура нагадувала те, що показував Харон.
«Це підійде?»
«За параметрами підходить. Імовірність успішної адаптації висока. Бери», — сказав Каїр.
Продавець тим часом повернув модуль у долонях.
— Старий.
Я не одразу зрозумів, що він має на увазі.
— Що?
— Модуль старий.
Він постукав кігтем по корпусу.
— Але надійний.
Я ледь не усміхнувся.
— Чого мені це вартуватиме?
Хралін назвав число.
Каїр одразу переклав його в зрозумілу форму.
Я мовчав.
Не тому, що було дорого.
Я просто не мав нічого.
Ні місцевого рахунку.
Ні жетонів.
Ні навіть уявлення, як саме вони тут розраховуються.
Продавець чекав.
Я теж.
«Цей момент у твоєму плані був опрацьований особливо ретельно», — сказав Каїр.
«Чому одразу не нагадав?»
«Ти проник у чуже місто, знайшов потрібну деталь і тільки тепер з'ясував, що за товари іноді потрібно платити. Я думав, ти збирався його вбити за цей модуль».
«Дуже смішно».
«Я не жартував».
Я подивився на модуль.
Забрати його силою було неважко.
Складніше — пройти після цього через місто.
— Обмін?
Продавець трохи підняв гребінь.
— Ти що, дикий? На що ти хочеш мінятися?
Я торкнувся зброї на поясі.
Хралін навіть не глянув.
— Не потрібно.
— Інше спорядження?
— Не потрібно.
Він почав забирати модуль.
— Зачекай.
Рука зупинилася.
Я швидко перебрав те, що мав при собі.
Клинок.
Зброя.
Кілька дрібних елементів спорядження.
Нічого такого, що не викликало б зайвих питань.
І нічого, що цьому продавцеві було потрібно.
Хралін подивився на мої плечові пластини.
Потім на накидку.
— Ти повернувся зі Сліду?
Я завмер на мить.
— Так.
— І без здобичі?
— Зі здобиччю.
— То продай її й повертайся. Ти дивний. Чого вас тільки у вашій родині навчають?
Продавець дивився вже трохи уважніше.
— Не твоя справа, чого мене навчали. Де я можу продати здобич?
Він поклав модуль назад.
— На ринку купують здобич.
— Я запитав де?
Хралін торкнувся панелі на прилавку.
Над нею з'явилася проста схема району.
Він показав на іншу частину поселення.
— Мисливський ринок.
— Далеко?
Палець змістився по схемі.
— Принеси те, з чим повернувся.
Він подивився на мене ще раз.
— Якщо воно чогось варте, заробиш.
Я глянув на модуль за перегородкою.
— Відклади.
Хралін ледь підняв гребінь.
— Надовго?
— Недовго.
Він нічого не відповів.
Але модуль не прибрав.
Я розвернувся до виходу.
Пішов за схемою, яку запам'ятав у майстерні, й рушив у бік мисливського ринку.
Тепер залишалося з'ясувати лише одне.
Скільки тут платять за мертвого великого й небезпечного хижака.

Мисливський ринок починався за широкою площею, відділеною від решти поселення низькими темними спорудами.
Ще здалеку стало зрозуміло, що тут торгують зовсім не коренеплодами.
На стійках висіли шкури.
На металевих рамах — панцирі, кістяні пластини, роги й частини істот, призначення яких я навіть не намагався визначити.
У кількох відкритих контейнерах щось ворушилося.
Біля одного стояв молодий Хралін і довго торгувався з продавцем за невелику шестиногу тварину з прозорою шкірою.
Чим далі заходив, тим більше ринок нагадував суміш мисливської виставки, складу й місця, де можна було продати майже все, що колись дихало.
Окремі лавки спеціалізувалися на зброї.
Інші — на спорядженні.
Ще далі лежали цілі туші тварин, назви яких питати в Каїра не було жодного бажання.
Біля них продавці сперечалися з покупцями, торкалися ран, перевіряли зуби й проводили якимись приладами вздовж шкіри.
«Цікаво. Для них трофей — це не лише символ статусу. Тут працює ціла економіка навколо полювання».
«Мені зараз достатньо тієї її частини, де мені дадуть гроші».
Над центральним проходом кілька разів спалахнула велика проєкція.
Спершу я не звернув уваги.
Потім Каїр змусив мене затримати погляд.
«Дивись. Я чув про це, але ніколи не бачив, як це проходить».
На зображенні змінювалися силуети істот.
Хижаки.
Зброя.
Мисливці різних родин.
Потім з'явилася висока тонка постать.
Жінка.
Принаймні за будовою тіла я сприйняв її саме так.
Світла шкіра.
Довге майже біле волосся.
Неприродно тонкі риси обличчя.
Вуха витягнуті назад сильніше, ніж у людини.
На шиї — широкий темний обруч.
Під зображенням ішов ряд символів.
Каїр переклав майже відразу.
Міжродові Ігри.
Головний трофей одного з випробувань.
Представниця знатної лінії чужого народу.
Жива.
Я затримав погляд лише на кілька секунд.
«Це вона тебе зацікавила?»
«Ні. Навіщо вона мені? Це їхня майже релігійна подія. Ігри, що здатні змінювати баланс сил. Уяви, якби у твоїй примітивній державі за допомогою гри в карти вирішували долю цілих регіонів. Хіба не цікаво?»
Я рушив далі.
«Не дуже. Тим паче в мене таке враження, що на моїй батьківщині приблизно так і було».
Проєкція змінилася.
На місці жінки з'явився великий панцирний хижак.
Для Хралін усе це, схоже, було частиною одного й того самого видовища.
Я пройшов ще кілька рядів, поки не помітив те, що шукав.
За широкою стійкою лежали частини великих тварин.
Шкури.
Черепи.
Кігті.
Кілька свіжих туш висіли на підйомних рамах.
Хралін за прилавком був старшим за тих, кого я бачив у місті.
Одна сторона гребеня мала кілька старих сколів.
На грудях — символ Кхар-Вей.
Він саме оглядав довгу кістяну пластину, коли я підійшов.
Підняв очі.
— Продаєш щось?
— Можливо.
— Що?
Я на мить задумався, як описати звіра, назви якого не знав.
— Великий хижак.
Хралін відклав пластину.
— Дуже змістовно.
«Мені він уже подобається», — зауважив Каїр.
— Шість кінцівок.
— Таких тут багато. Ти не знаєш, що впіймав?
— Назва вилетіла з голови. Близько трьох метрів. Пласке тіло. Темні сенсорні щілини замість очей. Змінює колір шкіри.
Хралін перестав дивитися на мене й повільно поклав обидві руки на стійку.
— Кхаар?
Назва нічого мені не сказала.
«Імовірність висока. Я б сказав, саме так вони називають того хижака», — підказав Каїр.
— Схоже.
— Схоже?
— Я не питав, як він називається, коли той на мене кинувся.
Продавець коротко клацнув зубами.
«Чого ти одразу не сказав мені, що за звіра ми вполювали?»
«Ти не питав».
Цього разу я вже точно впізнав сміх.
— Дорослий?
— Так.
Я згадав тушу.
— Від морди до задніх кінцівок приблизно три з половиною метра.
Хралін випростався.
Сміх зник.
— Де він?
— Забираєш?
— Наскільки пошкоджений?
— Не сильно.
Продавець кілька секунд мовчав.
Потім обійшов стійку.
— Покажи.
— Я не буду просто так його тягти. Спочатку ціна.
Він зупинився.
Гребінь піднявся ще трохи.
«Обережніше», — сказав Каїр.
«Торгуватися ж тут можна».
«Можна. Але ти зараз робиш це впевненіше, ніж істота, яка десять хвилин тому не знала, що тут взагалі є гроші».
— Якщо це справді дорослий Кхаар такого розміру — дев'яносто шість жетонів.
Я намагався не показати реакції.
«Модуль коштує п'ятдесят вісім», — нагадав Каїр.
«Знаю».
«Залишиться тридцять вісім».
— Домовилися.
Продавець не поспішав.
— Якщо це справді Кхаар.
— Побачиш.
— І якщо ти його не зіпсував.
Він провів пальцем по краю стійки.
— Сам узяв?
Питання прозвучало занадто буденно.
Я відповів так само.
— Так.
Хралін подивився на мене вже уважніше.
Не на маску.
На плечі.
На зброю.
На зріст.
Він знову клацнув зубами.
— Притягни.
Я відійшов від стійки.
Тільки за наступним рядом дозволив собі видихнути.
«Сам узяв?» — повторив Каїр.
«А що я мав сказати? Що нас було троє і двоє зараз сидять у лісі в людських екзокостюмах?»
«Твоя відповідь була правильною».
«Тоді чого причепився?»
«Мені цікаво спостерігати, як швидко ти освоюєш місцеву міфологію».
Я торкнувся прихованого комунікатора й відкрив короткий канал.
— Хао.
Кілька секунд була лише тиша.
Потім почув його голос.
— Слухаю.
— Пам'ятаєш звіра, який пошкодив Харона?
— Було важко забути.
— Ви з Назаром можете підтягнути його ближче до міста?
Пауза затягнулася.
— Навіщо?
— Продамо.
Ще одна пауза.
Цього разу в канал увірвався Назар.
— Що значить «продамо»?
— Звичайне значення цього слова.
— Ти пішов по запчастину.
— Вона продається за гроші.
— Я думав, ти грабувати йдеш. Хіба ні?
— Звісно ні.
Назар кілька секунд мовчав.
— То ми тепер торговці дичиною.
— Я пристосовуюсь.
Хао перебив його.
— Куди тягнути?
— Туди, де я заходив у поселення. І не дуже близько.
— Зрозумів.
Зв'язок обірвався.
Я подивився назад на ринок.
Десь за рядами чекав торговець.
У майстерні — модуль для Харона.
А в лісі лежало те, що мало за нього заплатити.