Розділ 8.

Назар обережно зняв модуль зі спини й поклав його на землю.
Я присів поруч.
Три глибокі борозни пройшли через корпус навскіс.
В одному місці зовнішня пластина була пробита наскрізь.
Під нею миготіли пошкоджені елементи.
— Хароне, ми зможемо це усунути?
— Так. Але до відновлення систем аналіз невідомих структур Кхар-Саалу в реальному часі обмежений. Побудова нових маршрутів із використанням локальних вузлів нестабільна. Одночасне втручання в системи відеоспостереження, контролю доступу та транспорту неможливе.
— Що потрібно для ремонту?
— Обчислювальний модуль відповідної архітектури або компонент зі схожими параметрами, який можна адаптувати.
— У нас є щось подібне?
— Ні.
Хао повернувся до нас.
— У Хралін є.
— Майже напевно, — підтвердив Харон.

Назар присів поруч. 
— Якось він легко розвалився. 
— Ми витягли його із захищеного відсіку Тео й повісили тобі на спину. 
Харон озвався: 
— Зовнішній корпус не розрахований на прямі удари. 
Хао глянув на мене. 
— Гарна ідея була. 
— Працювала ж. 
— До цього моменту.

Я подивився на карту сектора.
За гірським масивом залишалося поселення, яке ми обходили кілька годин тому.
І воно було не єдиним.
Далі вздовж долини карта показувала значно більший населений район.
— Де найбільша ймовірність знайти потрібний компонент?
— У ремонтних майстернях, сервісних вузлах або торгових точках технічного спрямування.
Назар теж побачив позначку.
— Ти зараз дивишся на місто.
— Дивлюся. Якщо повністю спорядитися по-місцевому, є шанс зійти за одного з них.
Назар піднявся.
— А може, спочатку спробуємо щось менш дурне?
— Наприклад?
Він задумався.
— Я сподівався, що ти запропонуєш.
Я перевів погляд на ліс.
Для входу в поселення самого бажання було мало.
Потрібні були місцевий одяг.
Зброя.
Маска.
І бажано той, хто не запитає, навіщо вони мені знадобилися.
— Треба знайти поблизу мисливську групу.
На карті засвітилася точка приблизно за два кілометри від нас.
Відповідно до наявних даних ця територія належала до мисливських угідь Ар-Тхал.
— За отриманою інформацією тут проходив маршрут підготовки молодих мисливців Ар-Тхал, — повідомив Харон.
Хао поклав руку на катану.
— Підійде.
Назар подивився спочатку на нього, потім на мене.
— Я так розумію, ми вже не шукаємо менш дурний варіант?
— Чим тобі цей не подобається? Якщо щось станеться з групою Сірого, ми залишаємося єдиним резервним варіантом. А йти далі з пошкодженим модулем просто безглуздо.
Я закрив пошкоджений корпус Харона.
— Отже, піду дістану те, що нам потрібно. Але спочатку добудемо мені місцеве спорядження.

За пів години ми знайшли їх.
Троє молодих Хралінів ішли вздовж вузької просіки, розтягнувшись метрів на двадцять.
Легкі обладунки.
Довгі клинки.
У двох — компактна стрілецька зброя за спиною.
На плечових пластинах символ Ар-Тхал.
Саме те, що було потрібно.
Ми зайняли позиції заздалегідь.
Хао пішов праворуч.
Назар залишився трохи позаду.
Я чекав за товстим стовбуром майже біля самої стежки.
Каїр позначав їхні сигнали один за одним.
«Дванадцять метрів».
Перший пройшов повз.
«Сім».
Другий.
«Три».
Я вийшов із-за дерева.
Найближчий Хралін навіть не встиг підняти зброю.
Удар у шию.
Розворот.
Другий уже смикнувся до клинка, але Хао з’явився збоку.
Катана коротко блиснула між деревами.
Третій встиг зробити один постріл.
Заряд пройшов повз мене й ударив у стовбур.
Назар відповів одразу.
Хралін хитнувся.
Я скоротив відстань і закінчив бій.
Усе зайняло кілька секунд.
Ми ще хвилину стояли нерухомо.
Ніхто не наближався.
Тривоги не було.
— Чисто, — сказав Назар.
— Тіла прибираємо зі стежки.
Відтягнули їх у густі зарості між деревами.
Зверху Хао накидав зрізані гілки й кілька великих темних листків.
Шукати спеціально — знайдуть.
Проходити повз — можуть і не помітити.
Я оглянув спорядження.
Один із Хралінів був приблизно мого зросту.
Може, трохи вищий.
Для їхнього виду — явно молодий.
— Цей підійде.
Назар оцінив нас обох.
— Якщо не дивитися на обличчя.
— Саме тому мені потрібна маска.
У комплекті знайшлася легка захисна маска з жорсткими боковими пластинами й формованою верхньою секцією під гребінь. Капюшон закривав її майже повністю.
Одяг був простий.
Темна накидка.
Щільний внутрішній шар.
Широкий пояс.
Високі черевики.
Я забрав ще й коротку зброю з кріплення на стегні.
Хао дивився на все це без особливого ентузіазму.
— Одягайся.
— Спочатку треба вилізти з екза.
Назар усміхнувся.
Я відійшов убік і дав команду на розкриття.
Пластини екзокостюма розійшлися.
Фіксатори відпустили тіло.
Я зробив крок назовні.
І майже одразу пошкодував.
Ноги стали важчими.
Не так, щоб я не міг стояти.
Просто кожен рух раптом вимагав більше сили, ніж очікувало тіло.
Коліна відгукнулися тупим болем.
Спина теж одразу нагадала, що останні години я провів усередині машини, яка робила половину роботи за мене.
Я випростався.
— Оце відчуття мені не подобається.
«Гравітація тут вища за земну», — озвався Каїр.
«І як бути? Я як інвалід».
«Я частково компенсую навантаження регуляцією м’язового тонусу, кровообігу й дихання».
«Частково?»
«Ти все ще маєш власне тіло. Воно час від часу вимагає особистої участі».
Я зробив ще кілька кроків.
Стало трохи легше.
Некомфортно.
Але терпимо.
Хао вже тримав місцеву накидку.
— Приміряй.
— Дай у себе прийти.
— Нагадую: це твій план. Тебе ніхто не змушував.
Одяг Храліна виявився важчим, ніж здавався.
Тканина була щільною, майже шкіряною на дотик, але добре згиналася.
Рукави трохи задовгі.
У плечах — навпаки, тіснувато.
Накидка приховала більшість різниці, хоча я все одно був ширшим за нього в плечах.
Черевики довелося затягнути сильніше, ніж передбачалося.
Хао обійшов мене навколо.
— Здалеку, якщо за тобою спостерігатиме сліпий, піде.
— А зблизька?
— Краще не перевіряти.
Я натягнув маску.
Вона закрила майже все обличчя, а верхня секція приховала форму голови.
Перед очима залишилася лише вузька затемнена щілина.
— Рукавиці, — сказав я.
Ми ще раз обшукали тіла й знайшли щось достатньо схоже.
Тепер зовні залишалося мінімум людського.
Але зовнішність була лише половиною проблеми.
«Я приглушу твої власні запахові маркери, підкоригую потовиділення й температуру шкіри. Решту дасть їхній одяг», — втрутився Каїр.
«Для чого?»
«Для Хралінів твій вигляд важливий. Але вони сприймають світ інакше. Запах і поведінка відіграватимуть значно більшу роль».
«То ти допоможеш мені зійти за свого?»
«Разом із запахом одягу — для короткого контакту так».
«А для довгого?»
«Рекомендую не заводити друзів».
Я усміхнувся під маскою.
Назар подав мені пояс зі зброєю.
— Ну що?
Я затягнув кріплення й оглянув себе у відблиску темної пластини екзокостюма.
Людини я там майже не бачив.
Невисокий молодий Хралін.
Трохи дивної статури.
У чужому одязі.
З чужою зброєю.
— Тепер залишилося тільки поводитися як місцевий.
«Уперше мовчазність цієї культури працює на твою користь», — зауважив Каїр.
— Чудово.
Я забрав накидку зі стовбура.
Попереду, за лісом і полями, чекало місто.
— Назар, Хао, залишаєтесь тут із Хароном і моїм екзом.
Хао кивнув.
Назар подивився на мене.
— Ти впевнений?
Я перевірив місцеву зброю на поясі.
— Чого ні? Піду за запчастинами.
— Ти головне там сам із собою не розмовляй, а то трохи на божевільного змахуєш, — втрутився Хао.
— Постараюсь.