Розділ 5.

- - -Локальний пункт керування сектором утримання здобичі - - -

Старший зміни провів долонею над панеллю, передаючи доступ наступнику.
На проєкції одна за одною згасли його позначки й з’явилися нові. Закріплений за зміною блок працював штатно. Сто сімнадцять камер були зайняті, дев’ять порожні, ще чотири перебували на обслуговуванні. Жодного порушення режиму.
— За останній кхар змін не було, — сказав він. — Дві одиниці здобичі відмовляються від їжі. У восьмому блоці знову пошкоджено внутрішню перегородку. Ремонтники вже викликані.
Новий старший зміни переглянув дані.
— І все?
— Було б.
Він розгорнув окреме повідомлення.
Червоний символ Ар-Тхал висів над ним уже кілька хвилин.
— На зовнішній транспортній платформі стався інцидент. Частина магістралей перекрита. Є загиблі.
— Аварія?
— Невідомо.
— Напад?
— Невідомо.
Гребінь нового старшого трохи піднявся.
— Тоді що відомо?
— Хтось проник усередину корабля. Дані суперечливі. У різних повідомленнях кількість нападників відрізняється. Місця контактів теж.
На кілька секунд між ними запала тиша.
— Інші родини?
— Ознак немає. Але виключати це не варто. Нам зривають полювання.
— Тоді хто, якщо не сусіди?
— Якби це було відомо, я б не використовував слово «невідомо» втретє.
Новий старший повільно притиснув гребінь.
— Наказ?
— Посилити охорону ключових секторів до з’ясування обставин.
Двері пункту керування відчинилися.
Увійшли п’ятеро.
Розмова припинилася сама.
Це були не вартові камер.
Важкі бойові пластини закривали груди, плечі й боки, залишаючи достатньо свободи для руху. На шоломах не було зайвих позначок, лише вузькі родові знаки Ар-Тхал. У двох над правим плечем височіла складена конструкція з темного металу.
Коли один із мисливців повернув голову, конструкція ворухнулася окремо від нього.
Коротка секція піднялася.
На кінці розкрився плазмовий емітер.
Потім знову склався.
Старший, який здавав зміну, подивився на п’ятьох.
— Вас прислали сюди?
— Так.
— Усіх?
— Усіх.
— Для охорони камер?
Мисливець попереду повернув до нього голову.
Його гребінь залишався нерухомим.
— Я не буду з тобою обговорювати накази.
— Тут уже дві зміни охорони. Внутрішні двері заблоковані, здобич ізольована. Навіть якщо щось сталося на платформах, п’ять старших мисливців тут — надмірно.
— Можливо. Але не нам це обговорювати.
Той, що здавав зміну, пирхнув.
— Мисливець, який бачить небезпеку в кожній тіні, скоро почне полювати на власний слід.
— А мисливець, який не дивиться в тінь, іноді залишає після себе Порожню Нішу.
Кілька вартових тихо клацнули зубами.
Новий старший зміни відступив від консолі.
— Добре. Розміщуйтеся. Наказ є наказ.
Старший мисливець пройшов повз нього.

---

Ми йшли.
За останній час я вже й не пам’ятав, коли ми востаннє зупинялися.
Сервісний канал виявився достатньо широким для екзів, але тільки якщо рухатися по одному. Уздовж стін тягнулися товсті магістралі, частина з яких ішла до камер унизу. Харон вів нас між ними, постійно коригуючи маршрут.
— До локального пункту керування сто тридцять метрів, — повідомив він. — Прямий підхід охороняється.
— А непрямий?
На карті спалахнув короткий відрізок.
— Цей канал проходить безпосередньо над ним.
Я зупинився біля наступного повороту.
За тонкою сервісною перегородкою десь унизу працювали Храліни.
— Те, що треба.

— Який план? — запитав Назар.
Я ще раз глянув на схему приміщення.
— А що тут планувати? Ділимо зал на сектори, заходимо й знешкоджуємо всіх, хто там є. Рухаємося далі.
— Надзвичайно детально.
— Не заважай простому плану працювати.
Хао тихо хмикнув.
— Артем, Історик — бокові сектори. Хао, Грим — зі мною. Назар, ти на прикритті.
— Чому я?
Я показав на громіздкий корпус комп’ютера за його спиною.
— Бо в тебе Харон. Не хочу перевіряти, наскільки добре він переживає постріли.
— Може, будемо мінятися час від часу? Чи я постійно це тягатиму?
Його питання проігнорували.
Ми дійшли до місця, де сервісний канал проходив просто над пунктом керування.
Під ногами була товста металева панель.
Харон підсвітив кріплення.
— За нею внутрішній простір. Висота до підлоги приблизно чотири метри.
«Каїре, скільки?»
«Дванадцять».
Я подивився на інших.
— Усередині дванадцять. Працюємо швидко.
Грим уже встав навпроти панелі.
— Відкривати?
— Відкривай.
Він ударив.
Метал прогнувся.
Тоді стрибнув я.
Удар зверху вирвав кріплення, і важка панель полетіла вниз разом зі мною.
Чотири метри для екза не були проблемою.
Приземлення вийшло гучним.
Дуже.
Підлога здригнулася.
Навколо на мить завмерли всі.
Я теж.
Недалеко від мене стояв Хралін у броні, якої ми раніше не зустрічали.
За його спиною ще четверо таких самих.
У двох над плечима вже почали розкладатися темні конструкції.
Плечовий модуль повернувся швидше, ніж сам Хралін.
Я ще тільки зміщувався вбік, коли всередині емітера спалахнуло біле світло.
Плазма вдарила просто в груди.
Світ на мить став білим.
Мене відкинуло назад.
Екз заревів попередженнями, але бронепластина витримала.
На її поверхні залишилася темна оплавлена пляма.
«Пластина втратила приблизно дві третини захисної здатності», — спокійно повідомив Каїр.
«Корисна інформація».
«Друге попадання в ту саму зону вона не витримає. Рекомендую надалі не використовувати власні груди як елемент тактичного прикриття».
Модуль уже супроводжував мене й готувався до другого пострілу.
Цього разу я був готовий.
Рвонув уперед.
Плазма пройшла над правим плечем і врізалася в стіну.
За моєю спиною на підлогу вже падали інші.
Хао приземлився майже поруч.
Грим — трохи лівіше.
Артем та Історик розійшлися по краях приміщення.
Назар залишився вище, у сервісному проході.
Я врізався у власника плечового модуля раніше, ніж той встиг відступити.
Його важка броня витримала перший удар.
Другий — уже ні.
Схопив Храліна за передню пластину, потягнув на себе й ударив коліном.
Щось усередині обладунку хруснуло.
Відкинув тіло вбік.
Другий елітник відкрив вогонь.
Короткий плазмовий спалах прорізав приміщення.
Грим пішов під постріл, скоротив дистанцію й усім корпусом врізався в Храліна. Обидва влетіли в консоль.
Хралін встиг ударити його в бік.
Грим навіть не зупинився.
Перехопив руку, провернув і вивернув її, ламаючи разом із бронею.
Хао вже працював праворуч.
Один із вартових спробував вистрілити з гарпунної зброї.
Хао відвів ствол убік.
Гарпун прошив іншого Храліна.
— Дякую, — сказав Хао й ударив стрільця в горло.
Артем відкрив вогонь із лівого боку.
Коротко.
Точно.
Два Храліни впали майже одночасно.
Незважаючи на це, сирена вже завила по всьому сектору.
Історик зустрів ще одного біля дверей. Той встиг підняти зброю, але отримав прикладом у голову, а потім постріл у груди.
Другий плечовий модуль знову розгорнувся.
Я побачив його краєм поля зору.
Стрибнув за консоль.
Плазма вдарила в її край, розбризкуючи розпечений метал.
— Назар!
Згори пролунали три постріли.
Елітника смикнуло.
Перший прийшовся в плече.
Другий — у шию.
Третій ударив у маску шолома. Захист витримав, але голову Храліна відкинуло назад.
Цього вистачило.
Я вже був поруч.
Лезо вискочило з передпліччя.
Один рух.
Голова відлетіла вбік, а тіло ще мить залишалося стояти, перш ніж важко впало на підлогу.
— Я ж прикриваю, — спокійно повідомив Назар.
— Продовжуй.
Останні кілька секунд перетворилися на суцільний гуркіт.
Хао притиснув одного Храліна до стіни.
Грим добив іншого.
Артем із Істориком перекрили двері, перш ніж хтось устиг вийти в коридор.
Ще один постріл.
Потім залишився лише гул сирени.
Я повільно випростався.
На підлозі лежали Храліни.
Частина ще рухалася.
Недовго.
Хао пройшов уздовж них.
Кілька коротких ударів катаною.
Рухи припинилися.
— Свої?
— Усі живі, — відповів Артем.
— Цілий, — додав Грим.
Історик підняв руку.
Назар уже спускався через отвір.
— Я теж. І модуль теж.
— Тоді працюємо далі.
Хао тим часом нахилився над одним із елітників і витягнув із кріплення на спині довгий клинок.
Не шабля.
Важчий, трохи вигнутий, із темним матовим лезом і коротким захистом біля руків’я.
Він кілька разів повернув його в руці.
— Заберу.
— Тобі однієї катани мало?
— Тепер буде з чим порівнювати.
Грим уже знімав зброю з іншого Храліна.
Компактний стрілецький модуль із коротким товстим стволом і незрозумілим магазином чи енергоблоком під корпусом.
— Хароне, це стріляє?
— Імовірно.
— Дуже корисна відповідь.
Артем підхопив ще один такий самий зразок, а Історик зняв із загиблого коротший клинок.
Я теж прихопив один стрілецький модуль, закріпив його на екзі й подивився на два плечові модулі.
— А ці?
— Вони інтегровані в броню, — відповів Харон. — Демонтаж потребуватиме часу.
— Тоді залишаємо.
Назар скинув корпус комп’ютера зі спини біля центральної консолі.
Харон майже одразу підказав потрібний роз’єм.
— Підключення можливе.
Назар витягнув кабель і під’єднав його до роз’єму.
На консолі спалахнули символи Хралін.
— Хароне?
— Підключення встановлено. Отримую локальну базу сектору.
Я глянув на двері.
Десь за ними були камери.
— Тоді швидко подивимося, що вони тут називають здобиччю, і рухаємось далі. Скільки в нас часу до прибуття груп реагування?
— До двох хвилин.
— Тоді в нас їх немає. Що в базі?
На консолі одна за одною почали відкриватися схеми.
Спочатку один рівень.
Потім другий.
Третій.
Карта продовжувала розростатися.
— Локальний пункт має доступ до даних восьмисот двадцяти семи камер і блоків утримання, — повідомив Харон. — П’ятсот тридцять чотири належать Ар-Тхал. Решта розподілені між іншими родинами.
Назар глянув на проєкцію.
— Нічого собі в них тут колекція трофеїв.
— І скільки там істот?
— Точно визначити неможливо. Частина камер індивідуальна. В інших утримується від двох до кількох десятків особин.
— Розумних?
— Не всі.
На схемі спалахнули сотні позначок.
Харон почав підтягувати дані з внутрішніх систем спостереження.
На першому зображенні щось велике й чотириноге ходило вздовж стіни.
На іншому кілька гуманоїдних істот сиділи просто на підлозі.
Далі промайнуло щось схоже на величезного пса.
Ще одна камера — два десятки невисоких істот, які одночасно повернули голови до дверей.
Наступна — одна масивна тварина, віддалено схожа на лева.
— Досить, — сказав я. — Відкривай Ар-Тхал.
Харон на секунду замовк.
— Уточнюю. Усі п’ятсот тридцять чотири?
— Усі.
— Частина містить небезпечних хижих тварин.
— Це вже проблема Ар-Тхал.
Хао підійшов ближче.
— А ми встигнемо звідси втекти?
— Я почав із нижніх рівнів, щоб відтягнути частину охорони від вашого маршруту. Рекомендую пришвидшитися.
По карті пробігла хвиля.
Одна позначка змінила колір.
Потім десять.
П’ятдесят.
Сотня.
За кілька секунд цілими секторами почали зникати символи блокування.
— Відкриття розпочато.
Я дивився на зображення з камер.
В одній двері ще тільки пішли вбік, а велика чотиринога істота вже кинулася вперед.
На іншому екрані двоє гуманоїдів завмерли біля проходу, ніби не вірили, що той справді відкритий.
У третій камері натовп просто хлинув у коридор.
Потім почалося.
Перший постріл.
Другий.
Одне із зображень зникло.
На іншому щось схоже на пса збило Храліна з ніг і разом із ним вилетіло за межі кадру.
Ще одна камера спорожніла за кілька секунд.
Десь двері відкрилися, але ніхто не виходив.
Десь назовні висипало одразу два десятки істот.
На карті почали спалахувати бойові контакти.
Десять.
Двадцять.
П’ятдесят.
Харон перестав виводити окремі позначки й замінив їх цілими червоними зонами.
— Кількість одночасних інцидентів перевищила можливості локальної системи класифікації.
— Оце вже краще, — сказав Хао.
Сирена змінила тон.
Десь унизу прогримів вибух.
Потім ще один.
На одному з екранів велика істота врізалася в двері пункту охорони. З першого разу ті витримали.
З другого — вже ні.
— Групи реагування? — запитав я.
— Три змінили маршрут до секторів утримання. Ще дві розділилися. Частина місцевої охорони втратила зв’язок із пунктами керування.
— Значить, ми їм більше не цікаві.
— Не зовсім. Але пріоритети змінилися.
— Підійде.
Назар висмикнув кабель.
Вони з Гримом швидко закріпили корпус комп’ютера назад на його екзі.
— Я все ще серверна?
— Ти чудово справляєшся.
— От завжди так. Проявиш ініціативу — і на тобі.
Ми вийшли в коридор.
Тут сирена вже ревіла на повну.
Десь нижче стріляли майже безперервно. З бокового проходу вискочив здоровенний зеленошкірий гуманоїд, побачив нас і на мить пригальмував.
Ми теж.
Він глянув на наші екзокостюми.
Потім на Храліна, який з’явився за ним.
Розвернувся й усім тілом врізався в переслідувача.
— Наш клієнт, — сказав Хао.
— Не будемо йому заважати.
Ми побігли далі.
Ще за одним поворотом повз нас промчали кілька дрібних істот. З іншого проходу донісся рев, а потім щось важке вдарило в стіну.
Кхар-Саал навколо починав жити окремим життям.
Харон вивів два маршрути.
— Тут розходимося. Артем, Історик, Грим — ваш шлях до сектору озброєння праворуч.
Артем лише кивнув.
— Побачимося.
— Постарайтеся.
Він махнув рукою, і троє зникли за поворотом.
Залишилися я, Назар і Хао.
Ми пішли далі.
За кілька хвилин камери змінилися.
Зникли довгі ряди однакових дверей.
Коридор став ширшим, освітлення рівнішим, а кожне приміщення тепер було відокремлене від наступного товстими перегородками. Перед дверима стояли окремі панелі контролю, над деякими світилися додаткові позначки охорони.
Я сповільнився.
— Тут когось важливого тримають?
— Маркування відрізняється від попередніх блоків, — відповів Харон. — Ці камери мають підвищений статус утримання.
— Чим вони відрізняються?
— У базі використовується окрема категорія. Висока цінність здобичі.
Назар глянув на найближчі двері.
— І чого вони досі закриті?
Харон підсвітив родовий знак.
Не Ар-Тхал.
— Ця камера належить іншій родині.
Далі світився ще один знак.
І ще.
Лише кілька дверей у довгому коридорі стояли відкритими.
Решта залишалися зачиненими.
— Отже, тут уже не наші, — сказав Хао.
— Поки що.
Я рушив далі.
Попереду починався коридор із камерами підвищеного статусу.
Через кілька десятків метрів відкрився боковий прохід.
Звідти хтось вийшов нам назустріч.
Я зупинився.
Істота була майже людського зросту, але ширша в плечах і трохи масивніша за звичайну людину. Пропорції тіла здавалися незвичними: руки трохи довші, пальці великі, рухи повільні й упевнені. Темно-сіра шерсть росла переважно на передпліччях, плечах, шиї та вздовж боків обличчя, залишаючи більшу частину грудей і долонь майже відкритими.
Обличчя віддалено нагадувало мавпяче, але надто виразні риси й спокійний уважний погляд одразу видавали розумну істоту. Темне волосся було зібране високо на потилиці, а через ліву брову й верхню частину щоки проходив старий світлий шрам.
На ньому був довгий темний одяг із кількох шарів щільної тканини й тонких захисних пластин. Потертий, місцями пошкоджений, але явно не хралінський.