Розділ 4.

Перед очима одна за одною почали розгортатися схеми.
Спочатку найближчий технічний сектор. Коридори, шлюзи, кілька великих магістралей. Потім Харон почав підтягувати дані з інших рівнів, і карта поповзла в усі боки.
Я зменшив масштаб.
Ще.
Потім ще раз.
Кхар-Саал зсередини виявився не менш божевільним, ніж зовні.
Сотні рівнів накладалися один на одного. Величезні порожнини, транспортні лінії, технічні райони, які самі по собі могли б проковтнути половину нашого міста. Частина секторів була позначена незрозумілими символами, частина взагалі не мала доступної деталізації.
— Хароне, шукай вузол загального керування.
На карті з’явилася тонка лінія.
Далеко.
Дуже далеко.
— Виявлено ймовірний вузол із доступом до загального контуру керування кораблем. Маршрут побудовано на основі службових і транспортних даних. Інформація неповна.
— Енергетика. Рушійні системи.
Ще одна лінія пішла зовсім в інший бік.
— Виявлено великий енергетичний комплекс, пов’язаний із рушійними системами. Його значення для корабля оцінюю як критичне з високою ймовірністю.
— Значить, шлях є.
— Є.
На карті спалахнуло попередження.
— І поточний сектор уже починають ізолювати.
— Наскільки швидко?
— Перша внутрішня перегородка буде закрита приблизно через три хвилини.
Я встав.
— Відключайся. Рухаємось.
Четвертий і П’ятий одразу підхопили бортовий комп’ютер.
— За мною. Колона по одному.
Ми пішли швидким кроком, майже одразу перейшовши на біг.
Харон залишив маршрут у полі зору. Найближчою точкою був великий транспортно-технічний вузол за кілька кілометрів звідси. Там сходилося достатньо магістралей, щоб уже розійтися різними напрямками.
Позаду щось важко загуркотіло.
Сектор починав закриватися.
— Нам треба дістатися до вузла раніше, ніж вони відріжуть цей рівень, — сказав я.
— Це вже зрозуміло, — відповів Назар. — Мене більше цікавлять дві лінії, які ти щойно намалював.
— А що тут цікавого? Це наші основні цілі. Дістатися до них ми маємо за будь-яких умов.
Технічний коридор тягнувся майже прямо. Високий, вузький за місцевими мірками, з трубами й кабельними каналами вздовж стін. Ми йшли один за одним, не знижуючи темпу.
— Хароне, якщо маршрути відомі, у чому проблема?
— У тому, що відомі вони не лише нам. Системи корабля фіксують переміщення, бойові контакти й доповіді персоналу. Якщо групу кілька разів зафіксують послідовно вздовж маршруту до критичного вузла, противник зможе визначити кінцеву ціль.
— І перекрити шлях.
— Це найбільш імовірна реакція.
«Храліни читають сліди», — озвався Каїр.
«Тоді не будемо їх залишати».
«Не допоможе. Ти вже підірвав ангар, протаранив корабель і залишив достатньо слідів, щоб навіть сліпий мисливець образився. Нам треба створити багато слідів. Тоді мала група загубиться серед них».
Я перестрибнув через низьку конструкцію.
— Здається, план у нас уже є.
— Мені не подобається, коли ти так говориш, — відгукнувся Назар.
Попереду відкрився боковий прохід.
З нього вийшов Хралін.
Без важкої броні. У руках якийсь інструмент, на поясі кілька контейнерів.
Він побачив нас.
Завмер.
Гребінь різко піднявся.
Шелл, який ішов ближче за всіх, вистрілив один раз.
Хралін упав біля стіни.
Ми навіть не сповільнилися.
— Хароне, кому належить цей сектор?
Карта змінилася.
Кольорові позначки почали розходитися по кораблю величезними зонами впливу.
П’ять родин.
— Поточний сектор належить Ар-Тхал. Далі карта розділяє корабель між п’ятьма великими структурами, які за доступними даними відповідають родинам Хралін. Відповідно до інформації, отриманої з їхньої мережі, полювання на людей відкрили саме Ар-Тхал.
— П’ять родин... Це скільки тут узагалі розумних істот? — запитав Назар.
— Повного реєстру населення я не отримав. Але корабель такого класу розрахований на мільйони мешканців.
— То всі вони полюють на нас?
— Ні, — відповів я. — Поки що.
Попереду знову прогриміла перегородка.
Харон змінив маршрут, уводячи нас у сусідній тунель.
— І так має залишитися. Інших поки не чіпаємо. З того, що я знаю, вони не надто привітні навіть до істот власного виду. Поки це проблема Ар-Тхал, решта можуть не поспішати втручатися. Нам це й потрібно.
— Навіть якщо зустрінемо?
— У внутрішніх секторах Ар-Тхал більшість буде їхня, але члени інших родин теж можуть траплятися. Якщо зустрінемо й вони не лізуть до нас — не чіпаємо. Чим довше решта вважатимуть це проблемою Ар-Тхал, тим більше часу ми матимемо.
Хао озвався позаду:
— А Ар-Тхал?
Я подивився на дві основні лінії на карті.
Потім на десятки інших маршрутів навколо.
— А з ними ми якраз прилетіли вести діалог.
Коридор пішов униз.
Не сходами — сама підлога поступово нахилилася, переходячи в довгий спуск. Бігти в екзах було легко, але п’ятнадцять важких машин одна за одною все одно створювали достатньо шуму.
— До вузла два кілометри двісті, — повідомив Харон. — Попереду три маршрути. Рекомендую центральний.
— Чому?
— Два інші вже перекривають. Центральний тупиковий, але я зможу відчинити технічні двері.
Лінія перед очима змінилася.
— Отже, слухайте, — сказав я по загальному каналу. — До вузла йдемо разом. Далі розходимося.
Ніхто не перепитував.
— Основних цілей дві. Вузол загального керування й енергетичний комплекс.
Назар біг одразу за мною.
— І хто куди?
— Я, ти й Хао — до керування.
— Може, мені краще очолити іншу трійку?
— Ні. Нам потрібна ударна група, щоб пробитися до вузла керування. Сумніваюся, що місце, звідки є доступ до внутрішнього контуру, охоронятимуть два техніки з викрутками.
— Аргумент прийнятний.
Позаду Хао тихо засміявся.
— Сірий, Ехо, Третій — енергетичний комплекс.
— Прийняв, — коротко відповів Сірий.
Другий основний маршрут ішов далеко вниз і вбік, поступово гублячись серед десятків рівнів.
— Ваше завдання — дістатися туди. Тихо. Без зайвих боїв, не привертаючи уваги й не влаштовуючи диверсій дорогою.
— А коли дістанемося? — запитав Сірий.
— Знайдете спосіб запустити в комплексі каскадну аварію. Якщо вийде зробити її незворотною — ідеально.
Третій ішов поруч із ними, не відстаючи ні на крок.
— Хароне, батарею екза можна використати для аварійного перевантаження?
— Теоретично. Енергетичний блок екзокостюма може стати джерелом для запуску каскадної аварії, якщо буде знайдено відповідну точку підключення. Конкретний спосіб залежатиме від конструкції вузла.
— Почув?
На візорі з’явилося коротке підтвердження від Третього.
— Головне — дійти.
Попереду з’явилася перегородка.
Вона вже опускалася.
— Швидше!
Колона прискорилася.
Перші проскочили без проблем. Я пройшов під нею, коли до підлоги залишалося метри три.
За мною Назар.
Хао.
Артем.
Інші один за одним.
Останнім проскочив Шостий.
Масивна плита вдарила в підлогу просто за його спиною.
— Мінус один шлях назад, — сказав Льоша.
— Нам назад зараз не треба.
— Знаєш, я все ж сподіваюся, що за твоїм планом ми проліземо крізь цю банку наскрізь і виліземо з іншого боку.
— У принципі, навіть якщо вас з’їли, у вас усе одно є два виходи. Ми, до речі, за нашим планом одним із них точно маємо скористатися.
— Дуже надихає.
Попереду коридор розширився.
— Решта три групи працюють по об’єктах Ар-Тхал. Ваше завдання — зробити так, щоб вони дивилися на вас, а не на дві групи, які йдуть до справжніх цілей.
Харон почав підсвічувати напрямки.
— Артем, Історик, Грим — ви поки йдете з нами. На нашому маршруті є сектор утримання здобичі. Добре охороняється, тому заходимо туди вшістьох. Відкриваємо клітки, створюємо їм ще одну проблему. Після цього ви відділяєтесь і йдете до арсеналу.
— Кого там тримають? — запитав Артем.
— Я не маю статистики, — відповів Харон. — За доступними даними, представників інших розумних видів. Більш розгорнуту інформацію зможемо отримати на місці.
— Подивимось, хто там, — сказав я. — Далі арсенал. У цього роду він не один, але навіть один знищений склад змусить їх відволікти сили. Боєприпаси, зброя, усе, що гарно вибухає.
— Зрозумів.
— Четвертий, П’ятий, Шостий — місця збору мисливців.
Одразу отримав три короткі підтвердження.
Жодного слова в загальному каналі.
— Льоша, Ключ, Шелл — забезпечення. Склади, транспорт, резервуари, продовольство. Харон покаже, до чого найпростіше дістатися.
— Пріоритет? — запитав Шелл.
— Те, до чого дістанетесь і що зможете зламати так, щоб його було важко полагодити.
— Нарешті зрозуміле завдання.
Із бокового тунелю вискочили двоє Хралін.
Перший був у легкій броні, другий майже без неї.
Побачили нас.
Два короткі постріли.
Ми пробігли повз тіла, не змінюючи темпу.
— По дорозі бачите щось цінне для Ар-Тхал — користуйтеся можливістю, — продовжив я. — Але не забувайте головного. Ви створюєте шум, а не воюєте за територію. І бажано ще вижити. Самогубних місій я не давав.
— То це не така місія? Фух, стало легше, — озвався Хао.
— Не провокуй.
Харон заговорив знову:
— Частина службових повідомлень доступна для незначної модифікації. Я можу затримувати доповіді, дублювати контакти, змінювати приблизну чисельність нападників і створювати суперечності в маршрутах. Значні зміни підвищать ризик мого виявлення в мережі.
— Дрібних вистачить. Нас має бути багато й усюди, але так, щоб ніхто не зрозумів, що ти сидиш у їхній системі.
— Зрозумів.
— І останнє, — сказав я. — Це всі мають запам’ятати до того, як розійдемося.
На кілька секунд у каналі стало тихо.
— Якщо ми або група Сірого дістанемося до цілі, спочатку готуємо знищення. Не запускаємо. Намагаємося зв’язатися з усіма й дати час відійти.
— Якщо зв’язку не буде? — запитав Грим.
— Крайній термін — доба від моменту останнього зв’язку. Хто дістався до цілі раніше — готується й чекає, якщо обстановка дозволяє. Якщо ні — виконує завдання. Є можливість організувати відступ — добре. Немає — значить, немає.
— А потім?
— Потім корабель має перестати бути загрозою Землі.
Ніхто нічого не сказав.
Попереду тунель почав світлішати.
Харон змінив масштаб карти.
— Вузол менш ніж за пів кілометра. Поточний сектор позаду повністю ізольовано.  Основні групи реагування в цьому районі поки зосереджені біля місця прориву й знищеного ангара.
— Добре.
Я збільшив темп.
— Значить, у нас ще є кілька хвилин, поки вони дивляться не туди.