10

Червоніти від злості Ванді вдавалося просто чудово.

Іноді, у досить часті моменти сварок, Віжн думав, що своє прізвисько вона отримала саме через цю звичку. Багряніло у відьми все - і щоки, і очі, і губи, і кінчики пальців, і навіть шикарний червоний плащ ніби починав світитися зсередини. Коли вони почали жити разом, одна гостра на язик Месниця навіть поцікавилася, якого кольору стає те, що під плащем, але Віжн тоді м'яко відповів їй, що по собі людей судити не варто. Чорна Вдова чомусь дуже образилася - втім, образа тривала рівно до першої ж сутички, в якій Ванда врятувала їй життя. Після цього тему всюдисущих почервонінь було закрито, а Нат прикусила свій довгий і отруйний язичок.

Іноді Віжн думав, що Ванді теж не завадило б оволодіти цією навичкою і хоч іноді її використовувати. Раніше йому здавалося, що після довгих років спілкування з Тоні його вже нічим не проймеш, але примхлива й могутня чарівниця могла б дати впертому генію-інженерові декілька чудових уроків, як доводити до шаленства не тільки себе саму, а й усіх оточуючих.

- Отже, я опудало, так? - вигукнула Ванда, і улюблене крісло Віжна різко піднялося в повітря, погрожуючи придавити свого господаря. Часом чарівниця в пориві люті навіть не усвідомлювала того, що робить.

- Я всього лише сказав, що в тій зеленій сукні ти маєш значно кращий вигляд, - обережно відповів Віжн, з побоюванням поглядаючи на крісло. Реакції мало б вистачити, щоб рознести його на друзки на підльоті, якби Ванда й справді надумала скинути на нього важкі меблі. - Ти ж знаєш, люба, я не вмію брехати. У всякому разі, вже точно не тобі.

Крісло опустилося на кілька міліметрів униз.

- Але ти казав, що в мене найкрасивіші очі, - злегка надулася відьма. - То яка різниця, червоне чи зелене?

Віжн всерйоз задумався, чи варто говорити коханій про те, що наразі червона сукня справді пасувала б до кольору очей, але їх важко назвати гарними, і прийняв мудре рішення промовчати.

- Віж?

Крісло знову затремтіло, підкоряючись рухам рук Ванди. За вікном щось зашуміло, і андроїд майже з полегшенням видихнув, відволікаючи увагу відьми від сімейного скандалу:

- Здається, у нас гості.

      
Обсидіан невдоволено гарчав, вдивляючись у вікна будинків на вузькій шотландській вуличці. Звичний до космічних битв, він почувався тут немов у клітці, і Ебоні чудово відчував роздратування брата.

- Не хвилюйся, Кулл, - заспокійливим тоном сказав маг, намагаючись знову відстежити енергію Каменю. - Ми вже майже біля мети.

Воїн лише потряс молотом, вочевидь мріючи якнайшвидше пустити його в дію і забратися з цього земного містечка, чим викликав у супутника зловісну усмішку.

- Можливо, за допомогою Каменя Розуму батько додасть тобі трохи мізків. Не все ж добром на всяких андроїдів розкидатися...

Обсидіан схвально кивнув і одним махом зніс із найближчого дерева гілку. На всю округу пролунало виття сигналізації пошкодженого нею автомобіля.

- Мабуть, камінь тут не допоможе, - Ебоні з важким зітханням потягнув братика за собою, подалі від руйнівної діяльності. - Але це неважливо. Головне, коли я скажу бити - бий. Зрозумів? Тільки цілься в голову і не промахнися. Нам потрібен камінь, а він у лобі, як зірка, горить. Не помилишся.

Монстр радісно вишкірив зуби і знову замахнувся молотом, щоб показати братові на його ж обличчі, куди треба бити ворога, і Ебоні вкотре прокляв той день, коли обрав Кулла собі в напарники. Тоді здавалося - могутній, нехай і дурний, Обсидіан своїм грізним виглядом і зброєю ідеально доповнить його знання, магію і хитрість, але одного мозку на двох у будь-якій ситуації було явно недостатньо. Проксимі з чоловіком було безумовно простіше - хоча Глейв теж не відзначався кмітливістю, їхній дует був більш-менш рівним.

Чуття вело Ебоні до невеликого, на вигляд наче покинутого будиночка. Але насправді він виявився непогано замаскованим за допомогою магії двоповерховим котеджем. Будинок навіть зі знятою магічною завісою здавався пошарпаним життям, але судячи з того, що коїлося всередині, залишалося порадіти, що він ще не розлетівся на цеглинки.

Червоні спалахи раз у раз освітлювали одне з вікон на першому поверсі, і навіть через зачинені вікна до чуйних вух Ебоні долинав роздратований жіночий крик.

"Це я вдало зайшов!" - самовдоволено подумав маг, спостерігаючи за тим, як руда відьмочка свариться з господарем Каменя. Він переживав, що йому доведеться зіткнутися з могутньою захисницею, але по всьому виходило, що просто зараз найпростіше буде напасти і відібрати Камінь, поки Хранитель і його подруга роз'єднані і не готові до нападу. І він, подавши знак Куллу слідувати за ним, але поки що не кидатися в атаку, рушив до вікна.

- Вітаю героїв Землі. У вас є хвилинка поговорити про владику нашого, Таноса? - поцікавився він, з легкістю знищуючи скло і дивлячись прямо в палаючі червоним очі Ванди. Крісло, що все ще ширяло в повітрі, надто різко змінило планований напрямок руху і, залишаючи за собою яскраво-червоний слід, полетіло у вікно. Якби обличчя орденського чаклуна не було сплющеним уже багато століть, у відьми була б зараз чудова можливість виправити цей природний недогляд.

- Люба, не гарячкуй, - м'яко попросив Віжн, підходячи ближче й обережно розпилюючи крісло лазером. - Не можна ж так зустрічати гостей!

- Непрошених - можна, - заперечила Ванда, з цікавістю спостерігаючи за тим, як "гості" намагаються вибратися з-під руїн літаючих меблів. Давши волю гніву, вона стала набагато миролюбнішою і поступливішою. Навіть, досить швидко втративши терпець, підняла в повітря шматки крісла, допомагаючи Ебоні та Куллу. - То про якого ти Таноса там базікаєш, чудовисько?

- Танос, батько і покровитель усього Всесвіту... - почав Ебоні, піднімаючись на ноги і обтрушуючись, але Віжн, насупившись, його тут же перебив:

- Батько Всесвіту? А як же Одін?

- Одін загинув у битві, - швидко зметикував Ебоні, - разом із синами. Мені шкода, що я приношу вам цю звістку. Тор же був вашим другом, так?