17.

Аня
- Мама тебе дуже любить? – Шоковано повторюю слова дівчини. Але Софа на мене практично не реагує, тільки кивком голови пропонує мені сісти на диван та йде по бокали. І лише коли розливає вино та сідає поруч на крісло втомлено звучить її голос.

- Я ніколи не розповідала про це все повністю, - скупа посмішка з’являється на губах, - але має ж це колись статися. Може мені стане легше і хоч одна людина не буде думати про мене як про останню скотину.

Не перебиваю її та уважно слухаю, життя напевно найбільш непередбачувана річ, тому навряд мене щось здивує.

Софія дістає телефон та показує мені кілька фото. Вона та маленький світловолосий хлопчик в зоопарку біля левів щасливо сміються, цей ж самий хлопчик замазаний в шоколаді, знову фотографія в двох, де дівчина тримає в руках трохи кривенький букет польових квітів і зі сльозами на очах обнімає малюка.

- Знайомся, це найдорожчий для мене чоловік, його звати Тимур і він мій син як ти вже зрозуміла, -  з ніжністю в голосі відповіла на моє німе запитання Софа та забрала телефон. Потім погляд її занурився в спогади, а обличчя нахмурилось.

- Тоді я була успішною студенткою медичного коледжу, мене вже готували до вступу в університет і вважали неймовірно перспективним реабілітологом. Але один з викладачів переїхав жити в Америку до рідних і на його місце взяли одного монстра. Давай вип’ємо.

Дівчина одним жестом випила своє вино, долила ще та загубилась поглядом в рубіновій рідині.

- Його звали Дмитро Сергійович, десь біля тридцяти років, успішний реабілітолог з фантастичною кар’єрою. Він швидко став кумиром всієї групи, хоч його лекції проходили лише раз на тиждень. Спочатку я навіть не звертала увагу, що він більше приділяє мені часу, дає додаткові завдання, рекомендує книги. Думала, що бачить перспективну колегу. І коли він запропонував провести додаткове заняття по матеріалу, який мені важко давався лише зраділа та погодилась.

- І тут почався повний треш, - заповнила я тишу, яка запанувала на кілька секунд. Смаку вина я навіть не відчувала, а до суші не доторкнулась ні я, ні Софія.

- В точку, - гірко посміхнулась дівчина, - він запросив мене додому, сказав, що там багато практичного матеріалу. Але мене чекав накритий стіл, вино та свічки. Половина дівчат тільки б зраділа та насолоджувалась вечором, але я вважала, що стосунки викладач-студентка недопустимі і чесно сказала про це. Це стало моєю фатальною помилкою.

Як хижий звір він накинувся на мене, побив та зґвалтував. Дозволь я викину всі подробиці тієї ночі і кількох наступних тижнів. – Прошепотіла дівчина, а потім хижо посміхнулась, - але зараз він сидить і вийде не скоро. Я була не одна така.

- А через дев’ять місяців…- Здогадалась я.

- Народився Тимур, - підтвердила все ж подруга. – Тебе тоді не було в місті, тому ти не чула всієї бридоти, яка вилилась на мене. По версії людей у всьому винна я, розставляла перед всіма ноги, спокусила викладача, завагітніла та ще й посадила батька дитини коли він не погодився одружитися.

- Да ладно, - аж не повірила я, невже люди настільки бувають огидні.

- Це я м’яко все описала, - схлипнула дівчина, а по її щоці скотилась сльозинка, - тому я втекла в інше місто. Зняла невеличку квартиру на околиці міста та влаштувалась перекладачем в шлюбне агентство. На щастя, англійська мова завжди мені легко давалась. Це трохи розв’язало руки та дозволило приділяти час собі та Тимуру.

- А батьки? Твоя мама завжди називала тебе гордістю сім’ї, - вирвалось в мене запитання.

- В нас була ідеальна сім’я, - хмикнула дівчина та добавила, - якщо подивитися зі сторони. А насправді мене постійно критикували, принижували та били. Я все робила не так.

- Чому я тебе почала ненавидіти? – Перевела погляд на мене подруга, - Аня перемогла в олімпіаді, Аня має друзів, а ти ні, в Ані одинадцять, а в тебе лише десять. Ось в що мене постійно тикали носом, яка я х**ова, а ти хороша. А тебе твої батьки постійно хвалили, навіть коли щось не виходило вони тебе підтримувати.

Дівчина відвела погляд, а я підсіла до неї ближче та почала витирати краплинки сліз, що котились по обличчю.

- Ахренеть який пасаж. – витріщила очі ваша покірна слуга, - але зараз все ж добре, правда? Ти шикарно виглядаєш, в чудовому номері в Греції і точно маєш багатого кавалера, - постаралась заспокоїти я. Погана ідея скажу вам відверто. Тому що Софія аж розридалась від моїх слів та вибігла у ванну.

- Мда, фіговий з тебе психолог Аня, фіговий. Бахнемо анестезії для градусу і підемо робити другу спробу.

Але не встигла я допити своє вино як дівчина повернулась. Залізна леді, чесне слово. Плюхнулась на диван поруч, розлила залишки першої пляшки вина та підняла бокал.

- За треш в моєму житті! Сподіваюсь ніхто не напише про нього історію, буде занадто сльозлива.

Мені залишилось тільки мовчки повторити за Софою та випити до дна.

- Від одного козла я втекла до іншого, цей правда не б’є і не домагається, - безпечно закинула ногу на ногу дівчина та посміхнулась, - правда експлуатує як якусь рабиню і платить копійки. Ах так, ще погрожує якщо звільнюсь, то більше нікуди не зможу влаштуватися на посаду вище прибиральниці. І повір мені на слово, він це зробить. Ось так я живу, весело правда?