— К... компот... — пробурмотіла дівчина, а Барстон повільно відсторонив її рученьку, яка грайливо забиралася під комір сорочки.
— Огрова дупа! — не стримавшись, вилаявся викладач. — Це не п’янкі напої! Наче схоже на сильний афродизіак! — одразу це визначив, зважаючи на стан та поведінку студентки. — Дійдеш до цілительської?!
— Якось... дійду... — Емелін пирснула тихим сміхом, а Барстон зрозумів — сама не дійде. Не зволікаючи, він блискавично підхопив дівчину на руки та кинувся в бік цілительської. Вочевидь в студентки сильна інтоксикація, їй терміново потрібна допомога. Оскільки маг не був дурнем, то зрозумів, що Коул хтось навмисно підсипав чимало того зілля, до того ж, забороненого на території закладу.
— Сейно Коул, що ж це таке? Вічно вплутуєтесь в якісь неприємності! А це лише початок навчального року! — тримаючи дівчину на руках, Барстон вихором мчав коридорами університету.
— Неприємності? А мені зараз так приємно... — Емелін щокою потерлася об чоловічі груди, ще й безцеремонно обвила руками шию викладача. — Куди ви мене несете? До цілительської? — вказівним пальцем кволо виводила візерунки на його міцній шиї. — Можливо, краще віднесіть мене до порожньої аудиторії? Я так хочу... Я вся палаю...
— Сейно, вгамуйтеся! Це ефект клятого зілля! — знічено буркнув викладач, хоча насправді знав, що будь-який афродизіак лише підсилює навіть таємні бажання. Схоже, ця студентка вважає його привабливим чоловіком, навіть якщо цього не усвідомлює.
— Який ви нудний... Авжеж, зілля... — Емелін капризно надула губи й водночас провела пальцями по напруженій вилиці набундюченого та стривоженого викладача. — У вас така щетинка... Це так розпалює...
Судомно видихаючи, сейн Барстон цієї миті дякував вищим силам, що в коридорах наразі нікого не було, ще бракувало небажаних пліток! Він увірвався до цілительської, наче щойно тікав від страхітливого чудовиська.
— Сейне Размунде! — одразу гукнув цілителя, худорлявого чоловіка середнього віку, який возився зі скляними посудинами на столі. — Важке отруєння! Ця сейна... Сейна Коул наковталася афродизіаку! — кинувшись до одного з ліжок, нервово відсторонив від себе нав’язливу жертву отруєння, яка відчайдушно вчепилася пальчиками в його піджак.
— А де ж ваше «покарання»? Невже це все? Так просто мене покинете, без «покарання»? — геть розчервоніла Емелін видала стогін відвертого розчарування, а викладач з неабияким полегшенням поклав її на ліжко.
— І що це за афродизіак? — наблизившись до пацієнтки, сейн Размунд певним пристроєм перевірив серцебиття та посвітив у дівочі очі тоненьким ліхтариком. — Зіниці розширені... Зважаючи на характерний колір шкіри цієї сейни, в її організмі «Біла хіть»... Це сильний афродизіак. Також дозу перевищено... Як на мене, доволі злий жарт! — скрушно труснув головою. — На щастя, в мене є протиотрута. Якби не мав, то довелося б викликати швидку, бо дуже сильна інтоксикація...
— Нерідко в наших студентів дурні жарти... Схоже, сейна Коул вже встигла нажити собі ворогів... — опустившись на стілець біля лежачої Емелін, Барстон напружено вдивлявся в її розчервоніле личко. Ця студентка була чимось схожою на його матір Джеслін. Кольором волосся й очей, не виключено, що й характером. Така ж шукачка пригод на свою голову, якою була в молодості сейна Барстон.
Гілберт обожнював свою люблячу матір. На відміну від строгого батька Стівена, вона завше лагідна, чуйна. До того ж, не обділена мудрістю та розумом. Як відомо, колись їй «пощастило» побувати в лігві огрів, ці страхітливі істоти мешкали у печерах прикордонних лісів. Багато років тому вони нападали на селища, полюючи на людей, однак завдяки Джеслін між магами та ограми запанував мир. Насправді ця жінка зуміла врятувати пару вожака огрів Дґарра від смертельної хвороби, а той огр на знак пошани й подяки нагородив Джеслін магічною міткою. Звісно, після цього вона стала об’єктом дослідження магів-науковців, бо загадкову енергію огрів вивчали й досі. На щастя, жінці та енергія аж ніяк не нашкодила, але позначилася на її синові. Хоч Гілберт Барстон і приховував це від оточуючих, але де в чому відрізнявся від інших магів...
Схилившись над пацієнткою, сейн Размунд увів протиотруту ін’єкцією. За кілька хвилин дівоче обличчя набуло звичного природного кольору, а Барстон полегшено видихнув.
— Що ж, сейно Коул, відпочивайте. Можливо, студенти вирішили за моєї відсутності, що заняття відмінилася, однак наразі не закінчилася... — суплячи брови, викладач підвівся на ноги.
— Мені вже краще! Я також піду на заняття! Не хочу пропускати, — завзято блимнувши очима, Емелін вже збиралася встати з ліжка, однак...
— Лежати! — гримнув на неї викладач, спопеляючи чорними вирами. — Ви ще не оговталися від того зілля! Мабуть, доведеться перенести практичне заняття на завтра! — за мить вилетів з цілительської, мов ошпарений. Мабуть, надовго запам’ятає непристойну поведінку студентки, хоч і під дією зілля...
Поступово оговтуючись після пережитого, Емелін почала згадувати, що саме наговорила сейну Барстону під дією триклятої «Білої хіті», а це жахало не менше, ніж майбутній залік. Свята Магія! Вона ж приставала до ненависного викладача! Хоч і не було свідків цієї сцени, але дівоче личко забагровіло від сорому.
«Ця зміюка Ембер... Це вона підсипала те зілля...» — лежачи на ліжку, Коул скреготнула зубами та зловісно звузила очі. Авжеж, так просто це не залишить, а душа жадала справедливої помсти...
#53 в Фентезі
#179 в Любовні романи
#42 в Любовне фентезі
магічний університет, протистояння_характерів, владний герой та норовлива героїня
Відредаговано: 21.11.2026