Розділ 1.1

Втупившись скляним поглядом у центральні двері, за якими щойно безнадійно зникло омріяне кохання, Емелін обтерла рукавом кофтини мокре від сліз обличчя. У пориві відчаю вже збиралася бігти до приймальні, аби забрати документи та повернутися до свого містечка Волорґ, але раптом почула за спиною басовитий голос Лори:

— Коул! Годі вже витріщатися на те табло! Досі не віриться, що вступила до універу? Ти ще вчора бачила результати вступних іспитів! Як бачиш, нічого не змінилося, ти серед вступників!

Лора Берн була однією з дівчат, з якими Емелін поселили в кімнаті гуртожитку. Вона перейшла на другий курс та навчалася на факультеті бойової магії, а у закладі славилася своїм грізним характером та неабиякими навичками бойової магії. Її боялися навіть старшокурсники. Висока та кремезна Лора радше нагадувала чоловіка, ще й любила не лише смачно поїсти, а нерідко і випити чогось міцного, до прикладу, рому. Вже й годі казати про вино, яке ковтала, наче звичайний сік. За спиною цю дівчину прозвали «огрою», або ж «грозою універу».

Судомно видихнувши, Емелін обернулася, а Лора насупила густі брови. Звісно, вона одразу помітила заплакані та розчервонілі очі Коул.

— Ти чого рюмсаєш? Щось трапилося? — схрестивши на грудях товсті й м’язисті руки, грізно зиркнула довкола. — Тебе хтось образив? Лише скажи...

— Я... збиралася забрати документи... — Емелін розпачливо труснула головою. — Я ж насправді... приїхала сюди заради коханого, він тут навчається... Як виявилося, марно. В нього інша, а я...

— Ти що, здуріла?! — здавалося, він гучного реву Лори здригнулися стіни будівлі, а студенти довкола притихли, мов налякані миші. — Коул, слухай мене уважно! Я з шкури лізла, аби сюди вступити, а ти... Через якогось бовдура хочеш забрати документи?! Не будь шмаркачкою! Ще й ревеш, наче хтось копита відкинув! — дівчина вийняла з кишені широких штанів цукерку та простягнула Емелін. — Візьми! М’ятна цукерка з лікером всередині, трохи заспокоює нерви... До речі, а хто той слимак, через якого ти пішла на такі жертви? Хоча... Якщо заради нього вступила до універу, то йому варто подякувати за таку мотивацію...

— Знаєш... — узявши в Лори цукерку, Емелін раптом рішуче стиснула кулаки. — Мабуть, ти правду кажеш... Не буду забирати документи, буду навчатися! Доведу Кайлу та всім, що чогось варта!

— Кайл... То часом не Кайл Ардлі, що перейшов на другий курс? — Лора якось недобре блимнула карими очима, наче щось пригадала.

— Це він... Кайл Ардлі з міста Волорґ... Перейшов на другий курс...

— Отой білявий хробак з дівочим личком?! — пирснувши, Лора несподівано розреготалася, аж сльози проступили. — Оте непорозуміння?! Якось на студентській вечірці назвав мене огрою, а я його магією присмалила! Якби ж ти бачила, як воно верещало... Мов порося! Хоч і постраждав його дорогий костюмчик, але той боягуз після всього досі не наважується до мене навіть наблизитися! Свята Магія... — театрально закотила очі. — І це ти через нього ревеш?! Коул, невже ти настільки дурна?!

— Обіцяю... більше не буду плакати... — Емелін мимоволі всміхнулася крізь сльози. Хоч слова Лори й різкі, однак підбадьорювали, навіть на мить стало перед нею соромно за ті сльози, за свою дурну слабкість.

— Ось так вже краще! — задоволено вигукнула Лора. — Ходімо до гуртожитку, Джинні обіцяла принести вино, — сказала вже тихіше, аби ніхто не почув. Як відомо, в гуртожитку заборонено вживати п’янкі напої.

— Лоро... завтра ж перший день навчання... — Емелін нечасто куштувала вино, лише трохи на вечірках. До того ж, Кайл завжди казав, що дівчатам не личить пити...

— Коул, не будь нудною! — схопивши Емелін за рукав кофтини, кремезна Лора Берн потягнула її надвір.

Діставшись гуртожитку, дівчата пішли до своєї кімнати, де нетерпляче очікувала Джинні. Як і Лора, вона перейшла на другий курс. Ці дівчата встигли потоваришувати, вже рік мешкали в одній кімнаті, де нерідко тайкома розпивали п’янкі напої.

Джинні Сенсвіл була високою й худорлявою, а смоляне волосся завше заплітала у довгу косу. Вона не сяяла вродою, як гламурні столичні кралі, але ненавиділа усе штучне, тому майже ніколи не фарбувалася. Хоч Джинні мала довгий загострений ніс з горбинкою, однак завше вважала себе красунею.

— Дівчата! Чому ж так довго, де вас носило?! — сидячи на табуреті біля віконця й діловито закинувши ногу на ногу, Сенсвіл кивнула на пляшку з вином, що стояла на столі. — Цей «пузир» вже чекає на вас! До речі, я принесла дві пляшки, — хитро звузила маленькі чорні очі, схожі на намистинки. — Як завжди, мені пощастило... Вкотре спрацював артефакт маскування, а наш Пончик не розпізнав це вино в моїй сумці!

Як відомо, мешканці гуртожитку, «охрестили» Пончиком тутешнього коменданта Болда, товстого й низенького чоловіка, який у вестибюлі перед входом завжди обшукував кожного студента. Перевіряв, чи немає п’янких напоїв, або заборонених артефактів. Звісно, правила є правила...

— Сенсвіл! Дивно, що ти досі не випила те винце... Що ж, наливай! — Лора величаво махнула кремезною правицею. — І ти, Коул, сідай вже за стіл! Годі стояти, мов нещасна сирота, тут всі свої! — зиркнула на розгублену Емелін, яка кволо посміхнулася. Що ж, сьогодні можна трохи й випити того вина, запиваючи гірке розчарування та заразом ближче познайомиться з дівчатами.

— Коул... Ти в нас новенька, розкажи-но нам про себе, — вимогливо пробасила Лора, ковтаючи зі склянки п’янкий напій. Обтерши вогкі губи, вона потягнулася за бутербродом з ковбасою. — Щось малувато бутриків... Як кажуть, «на один зуб»... — невдоволено покосилася на Джинні, яка наспіх робила ті бутерброди.

— Берн, лише без образ! Як на мене, достатньо! Я ж стільки не жеру, як ти! — випалила чорнява подруга. — До того ж, ти можеш пити і без закуски! В тебе шлунок, як в огра, навіть ром засвоює! — пирснула від сміху.

— Худе непорозуміння... Ти кого огром назвала?! — Лора труснула Джинні за плече, але по-товариськи, без тіні злоби й образи. Схоже, подруги полюбляли такі жарти.