Глава 1

— Емі... Невже ти пройшла? — нервово кліпаючи очима, Кайл здивовано вирячився на магічне табло з прохідними балами вступників, зарахованих до столичного Університету Магічних Наук.

— Так! Я зуміла! Кайле, я це зробила! — радісно писнувши, Емелін кинулася парубку на шию. — Я була впевнена, що складу вступні іспити, я так довго готувалася!

— Емі... Не сподівався, що ти... — Кайл якось неохоче обійняв дівчину, але вже за мить повільно відсторонився. — Не думав, що ти це осилиш... — хмикнувши, задумливо зіщулив блакитні очі. — Хоча... Схоже, тобі просто пощастило, але... Емі, а воно тобі треба? Одразу скажу, тут нелегко, вже рік тут навчаюся... Це тобі не наша провінційна Волорґська Академія...

— Кайле, ти що... не радий за мене? — Емі розгублено зазирнула у блакитні парубочі плеса, в яких неодноразово тонула у шалі кохання. Звісно, від Кайла сподівалася іншої реакції. — Ми ж будемо разом... разом тут навчатися... Я ж так цього хотіла...

— Авжеж, разом... — Кайл Ардлі іронічно скривив губи. Зважаючи на вираз його обличчя, геть не сподівався, що ця руденька Емелін Коул зуміє скласти вступні іспити до університету. Насправді вони разом навчалися у провінційній академії й минулого року Кайл покинув містечко Волорґ та поїхав до столиці, аби вступити до Університету Магічних Наук. Оскільки цей парубок походив з багатої сім’ї, його впливовий батько мав певні зв’язки та допоміг сину зі вступом. Емелін була на один курс молодшою. Отож, минув рік, і вона також приїхала до столиці, до великого міста Вейр, а вступні іспити склала власними силами, без сторонньої допомоги. До того ж, Емі й Кайл зустрічалися ще в академії. Дівчина без тями кохала вродливого Ардлі та ладна їхати за ним не лише до столиці, а й на край світу. Мабуть, це і було сильною мотивацією вступити до університету, аби бути разом з коханим.

— Кайле! Ти покажеш мені місто? Я ж тут вперше, нічого не знаю... — всміхнувшись до парубка, Емелін лагідно торкнулася його передпліччя й запитливо примружила сірі очі, в яких досі іскрило невимовне щастя. — До речі, ти казав, що винайняв апартаменти, бо не хочеш жити в гуртожитку... Покажеш свої апартаменти? — грайливо підморгнула, поправляючи руденькі локони й наче натякнула, що не проти жити разом з Кайлом. Авжеж, Емелін завше була наївною та довірливою. Сподівалася, що коханий охоче її прихистить, однак...

— Якось прийдеш до мене в гості, — кахикнувши з ледь прихованим невдоволенням, Кайл відсторонив її руку та покосився на центральні двері університету. Таке враження, наче на когось чекав. У просторому вестибюлі закладу юрмилися студенти, а деякі вступники охоче знайомилися зі старшокурсниками та з цікавістю розпитували про навчання й місцеві правила.

— А я... оселилася в гуртожитку... В кімнаті з двома дівчатами... — пробурмотіла Емелін, водночас роздивляючись вестибюль та натовп студентів. — Кімната мені подобається, дівчата також приємні, Джинні і Лора... — наче намагалася не зважати на той холод Кайла, бо завжди все йому пробачала. Як кажуть, кохання сліпе. Ба більше, Кайл Ардлі був в неї першим. Закохана дівчина подарувала йому не лише невинність, а й своє чисте серце, утім... Чи потрібні парубку ці «подарунки»? Покидаючи провінційне містечко Волорґ, він водночас подумки розпрощався і з Емілі Коул, хоча інколи відповідав на її повідомлення у маг-фоні. Сподівався, що руденька Емі залишиться в минулому, навіщо йому дівчина з бідної сім’ї, якщо попереду яскраве життя у столиці та великі перспективи? Хоч вона й казала, що збирається приїхати сюди, щоб вступити до університету, однак Кайл був впевнений, що Коул не зуміє скласти вступні іспити та пролетить, мов фанера над Вейром.

— В гуртожитку? Що ж, кажуть, тут непоганий гуртожиток, — Ардлі наче прозоро натякнув Емелін, що не бажає жити разом з нею. — До того ж, він розташований недалеко від універу, можна й пішки ходити на пари, — ігноруючи дівчину, яка зазирала йому в очі з неприхованою надією на дрібку тепла, Кайл продовжував свердлити центральні двері напруженим поглядом, ніби дійсно на когось чекав. — Емі... Мабуть, ти вже йди... В тебе ж справ чимало, хіба не так? — в його голосі майнуло легке роздратування, ніби хотів якнайшвидше спекатися дівчини. — Тобі й до навчання треба готуватися... — глипнувши на свій дорогий маг-фон, нервово поправив комір білосніжної сорочки.

— Я ще встигну, а ми... Може, сходимо кудись на каву? Неподалік є кав’ярня, ми ходили туди разом з Лорою, там кава смачна, — закохана Емелін геть не бажала прощатися з Кайлом, бо увесь цей рік лише жила думками про їхню зустріч, ця надія й надавала снаги старанно готуватися до вступних іспитів. На Кайла Ардлі завше дивилася, мов на божество. Він здавався ідеальним. Статний, високий. Вродливе обличчя з акуратними рисами обрамляло русяве волосся, а блакитні очі завше заворожували, як і хрипкий голос під час солодких любощів...

— Емі, я щойно пив каву, не хочу... Якось іншим разом сходимо... — відірвавши погляд від маг-фона, Кайл задумливо покосився на застиглу дівчину. Годі й казати, провінціалка... Як зазвичай, була у простеньких потертих джинсах та дешевій кофтині з кумедним принтом, ще й на ногах старенькі кеди. Мабуть, на нові бракувало грошей. Чи варто навіть порівнювати Емі зі столичними гламурними дівчатами? Якщо у провінційному місті Волорґ з нею не соромно було з’являтися на людях, то у столиці...

Раптом розчахнулися вхідні двері, за мить до вестибюля впевнено увійшли дві дівчини, наче зійшли з обкладинки гламурного журналу. На обох красувалися дорогі елегантні костюми, вже й годі казати про бездоганні зачіски, ніби щойно відвідали елітний салон краси. Одна з них була високою стрункою блондинкою з прямим та довгим волоссям, що аж блищало від лаку, а інша мала русяве каре.

— Кайле! Ой, ми трохи спізнилися! — цокаючи високими підборами, дівчата одразу наблизилися до Ардлі з Емелін, а блондинка солодко посміхнулася Кайлу, розтягуючи яскраво нафарбовані губи. — Мій котику... Я сумувала за тобою, — раптом обвила руками його шию та чмокнула в щоку, залишаючи слід від помади. — То куди підемо? Ти ж наче запрошував до ресторану... — не відсторонюючись від парубка, побіжно зміряла оторопілу Емелін оцінюючим поглядом. — А це ще хто така? — переглянувшись з русявою подругою, гидливо скривила губи та зіщулила зелені очі, обрамлені густими чорними віями. Звісно, нафарбованими та нарощеними. — Якась... абітурієнтка?