Розділ 17

Після кількох годин напружених обговорень, аналізів та формальних звітів засідання нарешті завершилося. Люди повільно почали залишати залу, дехто мовчки, інші - обережно перекидаючись кількома словами. На обличчях читалась втома, але не тільки фізична - це була інша втома, накопичена за тижні напруги, рішень і подорожей, які неможливо забути.

Ігор, Марк, Микола та Анна стояли осторонь біля виходу. Хтось з охорони вітав їх коротким кивком, хтось уникнув погляду. Вони вже звикли бути серед своїх - і водночас окремо від усіх.

- Нарешті. - буркнув Ігор, протираючи окуляри. - У мене таке відчуття, що я знову провів день на технічній декомпресії.

- Ну, краще вже протокол і звіти, ніж чергова зміна реальності. - тихо відповіла Анна, поглядаючи на Марка. Той мовчав, притискаючи до грудей планшет зі своїми нотатками, ніби тримався за них, як за якір.

- У нас є хоча б вечір. – сказав Ігор, розминаючи плечі. - Ходімо відпочинимо. Візьмемо кави, та поговоримо про щось інше.

- Якщо це буде щось про горе-техніка - я не ображусь. – намагався пожартувати Марк. Його голос був спокійний, але очі видавали втому й напругу, яка не зникала навіть після мовчазної підтримки генерала.

Вони зайшли у ліфт, покидаючи адміністративний поверх, повертаючись на жилий. За скляною стіною було видно сірувате, вечірнє небо - те саме небо, яке завжди нагадувало їм, що над землею світ іде далі, навіть коли ти застряг між минулим і майбутнім.

Цей короткий перепочинок був не розкішшю, а необхідністю. Завтра знову почнуться розрахунки, моделювання, перевірки. Але сьогодні - хоча б кілька годин, коли можна сісти в тиші, подивитись один на одного й згадати, навіщо вони все це почали.

Вже декілька днів поспіль, наукова група, разом з лікарями, відповідальна за дослідження впливу речовини «Хроно-86», працювала майже безперервно з моменту отримання дивних результатів сканування мозкової активності команди. Спочатку аналізи не давали чітких відповідей, проте чим більше вони заглиблювалися в результати, тим більше вони не розуміли, чому мозкова активність команди відрізнялася від норми.

Першими на це звернули увагу нейрофізіологи, коли отримали результати томографії та електроенцефалографії. У всіх членів команди, які контактували з «Хроно-86», особливо в області гіпокампу та префронтальної кори, було зафіксовано підвищену електричну активність. Що більше часу вони провели під впливом речовини, то помітніше було це явище.

Доктор Сергій Матвійчук, провідний нейрофізіолог, зібрав групу дослідників у конференц-залі лабораторного корпусу, щоб обговорити попередні висновки. Він перегортав сторінки звітів, поки всі займали свої місця.

- Добре. - почав він. - Думаю, ми всі тут розуміємо, що ми щойно натрапили на щось значно більше, ніж просто побічний ефект «Хроно-86».

Його колега, Марина Іваненко, кивнула, відкриваючи на планшеті сканування мозку членів команди.

- Ми перевірили їхні результати кілька разів. Дослідження показує, що їхня здатність до запам’ятовування працює набагато більше ніж зазвичай. Причому активність зосереджена саме у відділах, відповідальних за довготривалу пам’ять і когнітивну пластичність.

- Це ще не все. - додав молодий дослідник Олег, розстеляючи на столі звіти команди. - Візьміть записи Ігоря, Марка, Анни чи Миколи. Вони чітко пам’ятають події альтернативних хронологій, навіть коли логічно це неможливо.

Матвійчук схилився над документами.

- Якщо вони зберігають пам'ять про варіації часу, вони дуже перенапружують мозок.

- Нам потрібно зрозуміти, чи можливо не допустити перенапругу. - додала Марина.

Усі в кімнаті завмерли над міркуванням.

В іншій частині комплексу Ігор та Марк також обговорювали, та здогадувались за можливі пояснення того, як саме підвищена мозкова активність може на них впливати. Ігор довго збирав дані та порівнював власні відчуття з тим, що писали у звітах інші члени команди.

- Я все ще пам’ятаю, що сталося в тій реальності, де Скоропадський правив Україною. - нарешті сказав він. - Це не виглядає, як спогад, який поступово стирається.

Марк нахмурився.

- Ми ж розуміємо, що це ненормально. Якщо історія змінюється, ми повинні підлаштовуватися до нової реальності. Але цього не відбувається, і ми можемо від цього постраждати.

Ігор задумався, дивлячись на світло ламп, що відбивалося від скляного столу.

- Марно заперечувати, що це якось пов’язано з «Хроно-86» та саме подорожами у часі, це як накладання двох сил, або ж резонанс. Головне питання в тому, що з цим робити, бо ми можемо почати плутатися в тому, які події відбулися тут, бо всі наші спогади будуть так, чи інакше справжніми.

Марк провів рукою по обличчю, видихнувши.

- Нам потрібно відповіді від науковців. Це не наша сфера діяльності. Сподіваюсь, вони зможуть зрозуміти, що з нами відбувається.

- Так, але виходить ми єдині люди у світі, які можуть пам’ятати всі варіації історії. - закінчив Ігор.

- Якщо так, то Віктор теж підпадає під це.

Під час тиші, яка почалася після його слів, Марк підвівся, бо згадав, що у нього сьогодні тренування з Миколою, він попрощався з Ігорем, та поспішив у зал.

Спекотне повітря у тренувальному залі стояло наче сироп - важке, нерухоме. Деякі матраци під ногами скрипіли, коли на них переступали або падали. Далеко у кутку глухо гупала груша від чиїхось ударів. Але центр залу належав лише двом.

- Ще раз. - Микола стояв з напівопущеними руками, у звичному одязі для тренувань - сірій майці та темних спортивних штанях. Погляд пильний, спокійний, наче він грав у довгу партію шахів. - Цього разу без паузи між ударами.

Марк кивнув. На ньому була чорна футболка, вже мокра від поту, і захисні обмотки на зап’ястях. Його рухи стали точнішими, хоча втома вже читалась у кожному жесті.

- Вдих. - Микола провів пальцями повз його плече, злегка підштовхнув. - Удар правою - швидко. Потім - ухил вліво. Ліктем у корпус. Коліно - точно. І шия. Тримай рівновагу. Тіло має бути як натягнутий дріт, але рухатись вільно.