Після...

Від автора, для тих, хто хоче дізнатися, що ж було опісля

На жаль, чи на щастя, але їх шляхи з Катріною та Алексом розійшлися, бо потрапивши на Землю в ролі простих смертних, їм обом довелося вчитися жити знову.  Спогади про минуле життя витерлися, а разом з ним і спогади про друзів та Катріну, яку більше не було потреби охороняти, хоча частка душі, яка може відкрити браму все ще живе в ній. 

Алекс хоч і робив спроби шукати Марка, але врешті втратив надію, і віддався сімейному життю. Вони так і не змогли покинути прекрасний будинок близько до природи, і так далеко від гамору та натовпу. Інколи вони з сумом згадували цю історію, але все ж в них по переду довге життя, і було б не розумно витратити його на спогади про минуле та траур за друзями. Рани від їх зникнення завжди залишаться рубцем на серці Катріни і Алекса, але вони з теплом думатимуть про тих кого втратили, або думають, що втратили.

Марк хоч і не памятав, але все ж збулася його мрія і він сповна відчув кохання. Воно наповнювало його життя сенсом, і давало наснагу прокидатися щодня.  Спочатку їм було не просто, бо єдине, що вони мали це один одного, але ні імен, ні минулого, ні місця де б їх чекали. (Їх звісно чекали, але вони не могли знати про це). 

Але світ не без добрих людей, і знайшлися ті, хто допоміг, тим, хто допоміг їм. Вони змогли стати на ноги, змогли зайняти соціальну нішу у світі. Марк займався тим, що умів найкраще —  захищав людей. Тепер всі звали його новим іменем —  Домінік,  дівчину, що була поруч він звав Анною. Це ім'я прийшло до нього разом з шаленим потягом, а вона була зовсім не проти. Хоча йому довелося навчитися багатьом речам, багатьом хитрощам, серед яких було і вміння виражати свої почуття, турбуватися про інших, не забувати їсти їжу, що була дуже смачною, ситною та різноманітною. 

Зрештою якось сидячи у вечірньому саду свого невеликого будиночку, де бігала дочка з песиком, що весело гавкав, Марк подумав про те, який прекрасний людський світ. Він не знав звідки в його голові взялися такі думки, але думав про те, як багато для нього зробили сторонні люди, у яких у маленькому органі в грудях, що переганяє кров, стільки любові і турботи, що вистачило б на кожну людину на Землі. Як важливо мати поруч людину, якій віриш, яку кохаєш і якою дихаєш.

З роздумів його вирвав голос Анни, що звала його в будинок до вечері, він посміхнувся їй, посміхнувся донечці Єлені, що прагнула його уваги і любові, посміхнувся всесвіту і богам, що спостерігали за ним і раділи, що все склалося так і ніяк інакше.