Глава 22

Життя продовжувало йти своїм плином, але для Катріни і Алекса все змінилося, бо поруч не було Марка і Анни. Вони давно прийняли смерть Ліліт, і раділи, що так легко здолали її, разом з тим  все ще щиро вірили, що обоє друзів повернуться живими. 

Катріна нічого не змогла розповісти про перебування в підземному світі, бо брама забрала її спогади, зате багато б розповіла вам про те, як шкодує, що Анни немає поруч —  навіть більше ніж за Марком. Вона подорослішала, в цьому частково допомогла і турбота Алекса. І тепер дівчина  щиро шкодувала про завдані клопоти, свою поведінку і її наслідки, а ще, бо так і не вибачилася ні перед ким, і не знала чи матиме таку можливість. 

Жити вони залишилися в будинку Марка, бо разом з Ліліт в Алекса зникла практично вся робота, а Катріна категорично відмовлялася покидати будинок, чекаючи на повернення брата і друга, і дівчини з якою хотіла б принаймні поговорити. Але час плив, а разом з ним згасала  і надія. 

***

Марк ніколи не думав про смерть, але сильно здивувався відкривши очі, бо поруч лежала Анна. Він чи не вперше був розгублений, бо не знав скільки часу минуло, але Анна,  і він сам, були одягнуті в чистий одяг, а на тілі жодного сліду від смертельних ран.

—  Символічний білий, - подумав Марк. Він дивився на спокійну Анну і не міг відвести погляду. Довге волосся, що обрамляло її обличчя робило дівчину зовсім беззахисною, і Маркові хотілося просто завжди бути поруч, захищати та оберігати її. 

—  Шкода, що запізнився з цим - подумав чоловік. 

Якийсь час він так і сидів в просторій кімнаті, з довгим диваном. Світла тут було більш ніж вдосталь, але при цьому жодної люстри,  вікон, або дверей не було. В  Марка  не виникло  найменшого бажання, шукати вихід, він  чітко усвідомлював де знаходиться,  навіть  підсвідомо  примирився з цим,  почуваючи себе  повністю в безпеці. 

—  Просто сталося, те чого не може уникнути ні одна жива душа, —  подумав, і десь навіть зрадів, що нарешті пізнає смерть.

Врешті він не витримав і обережно взяв Аннину руку, але дівчина поворухнулася і прокинулася.

—  Пробач, не хотів  розбудити тебе!

Дівчина сіла, і лише міцніше стисла Маркову руку,  оглянулася, а потім з  не прихованим подивом на обличчі запитала:

—  Де ми?

—  Боюся мила, що наше життя скінчилося, ми десь на тому світі, або між світами. Важко відповісти…

—  То це таки кінець всього?

—  Ти шкодуєш за прожитим?

—  Ні, я шкодую лише через те, що ми так мало  були разом.

У відповідь на ці слова Марк міцно притис Анну до себе, та знайшов її губи, щоб залишити на них короткий поцілунок.

—  Я чув,  коли ти говорила у Підземному світі, але відповісти  вже не міг.

У відповідь, Анна ще дужче притислася до коханого.

—  Я не знаю… Боюся, що  ніхто не знає, яке воно життя після смерті.  Але якщо зараз  є така можливість, хочу, щоб ти знала —  я завжди тебе кохав. Навіть коли потрапив на Землю, і втратив спогади. Просто  в серці там де раніше була ти, тоді відчував пустку,  і думав що не здатен  кохати, а виявилося, я просто забув що вже кохаю. 

На якийсь момент в просторі запанувала мертва тиша, і здавалося світла в кімнаті стало більше. А потім Марк продовжив: 

—  Я вдячний долі, що потрапив в лапи до Ліліт, бо це дало можливість пригадати, тебе, знову відчути, почуття і наповнитися любов'ю.

—  Я ніколи не переставала вірити в це!

—  Знаю, я чув… Я справді шукав тебе, після викрадення, при цьому не раз наражаючись на небезпеку, порушуючи всі накази і настанови. Я робив все для того, щоб знайти тебе, або померти. Просто не був готовий, не хотів більше відчувати як самотність розриває мене з середини. Думки про те, що я мусітиму прожити цілу вічність без тебе катували мене сильніше ніж  будь-який демон. А потім на небесах дізналися, що це справа рук Ліліт, і прийняли рішення відправити Єлену —  що була ключем, на Землю.  Бо на небесах їй після проникнення нефеліна вже не було безпечно. А мене відправили разом з нею. Може  тому, що я був найкращим воїном, а може, від гріха подалі,  просто щоб стерти спогади про тебе. Навіть боги порушили власні закони —  відправивши мене на Землю, і залишивши мою небесну силу, але я таки втратив пам'ять. Тоді я мало знав про Землю, і про людей… Я наробив багато помилок, але зараз не має сенсу жаліти, про те, що вже сталося. 

В кімнаті стало, ще яскравіше. Анна не витримала і прижмурилася, а коли відкрила очі, то поруч сидів чоловік, вираз обличчя якого неможливо запам'ятати.  Марк відразу здогадався, що це бог.

—  Вітаю! Дозвольте відрекомендуватися —  Хронос  - бог часу.  Дізнавшись про сконання Ліліт, і вашу смерть я осмілився попросити, щоб вас затримали, до мого прибуття. 

Марк і Анна хоч і були здивовані та намагалися цього ніяк не видати.

—  Не хвилюйтеся, я так  давно володію часом,  що краще за будь-кого знаю його ціну, тому не стану довго затримувати ні вас, ні себе. Справа у тім, що я прийшов, бо добре памятаю богів, що створили світ, і вас разом з ним.  Род і Лела, завжди були дивакуватими, вони  мали дивний  потяг до людей. Я б навіть сказав, що люди і були їх слабкістю. В  нас в цьому плані було щось спільне, тому я мав до них особливу повагу. Шкода, що їх історія закінчилася так, але в Долі на усіх свій план, і я все ще вірю в її мудрість. В пам'ять про своїх старих друзів, і в подяку за порятунок людства,  я прийшов до вас з невеликим подарунком. Хоч і не можу змінити, переписати або повернутися до витоків історії людства, але дещо все ж  в силі вам запропонувати. Я хочу, подарувати вам можливість прожити звичайне життя  у людському світі, з усіма його перевагами та недоліками. Звісно, я не порушуватиму небесного протоколу, і пройшовши крізь браму ви все забудете, але я думаю, що зможу залишити вам ваші почуття і потяг один до одного.