Глава 20

Алекс і Катріна однаково хотіли цього, і тому лише  два слова запалили вогонь в їх серцях. Ця ніч була сповнена пристрасті та ніжності, разом з тим зародила в середині обох нові почуття; допомогла забутися. Вони як спраглі подорожні пили і не могли напитися, і ця цілюща вода загоювала та затягувала рани в серцях та душах обох.

 Алекс вже й забув як це бути з жінкою, але торкаючись ніжного дівочого тіла, і відчуваючи його відклик він знову і знову готовий був відати все, лише б тій, що лежала поруч було добре. 

Катріна, яка так довго чекала цього і думала, що знає, хоч щось про любов, зараз з вдячністю брала все, що давав Алекс, і лише десь в глибині душі все ще відчувала провину за те, що саме її бажання пізнати чоловіка вбило Марка. Але ніч і вправні чоловічі руки дозволили дівчині забути все і пірнути в океан тепла і ласки. 

Алекс давно знав Катріну, вперше він побачив її багато років тому, коли вона була ще незграбним підлітком, але вони майже не розмовляли, і ніколи не залишалися наодинці. Алекс приїздив у цей будинок завжди в справах. А тепер коли довкола творився повний безлад і хаос, коли Марка - його товариша і власника будинку більше немає у світі живих, коли над ними… Над усім світом нависла смертельна загроза, він лежить в обіймах жінки, знову відчуває себе живим, і готовий боротися хоч з усім світом лише б захистити ту, котра одним поглядом своїх наївних очей забрала його серце. 

Алекс до ранку так і не випустив Катріну з обіймів. Вони розмовляли аж поки не поснули, але ще вдосвіта їх розбудив стук. 

Анна нетерпляче гамселила кулаками об двері. Вона хотіла поговорити  спочатку з Алексом, але не знайшла його в кімнаті, і в спортивному залі його не було. Та зараз не на часі шукати деінде, може він вже й поїхав, а вона зачинившись від усіх в кабінеті просто не помітила.

Менше всього їй хотілося мати справу з Катріною, але вибору не було, тим більше інформація, яку знайшла Анна  стосується і Катріни також.

Який же спантеличений вираз обличчя мала Анна, коли двері Катріниної кімнати відчинив Алекс - сонний і майже голий.

— А-а, це ти!  Чого товчеш як божевільна, що знову хтось зник без сліду, чи ти годинник не бачила? Дай поспати нормальним людям!

—  Та заткнися вже нарешті, досить бурчати. І я тут, до слова, саме через того, хто, як ти кажеш, зник без сліду. Загалом одягайся, бери під руку свою дівчину, чи хто вона тобі там, і чекаю вас, обох, в бібліотеці за п'ять хвилин. 

—  Що? Нічого не зрозумів! Марк повернувся?

—  Одягайтеся, чекаю в бібліотеці! І не забудь вмитися холодною водою, бо клепка геть не працює.

Катріна йшла позаду Алекса, чи не вперше вона почувалася беззахисною перед Анною та відчувала провину. 

Анна сиділа за великим столом на стільці господаря будинку, а довкола неї панував суцільний безлад. Тут і там стосами стояли книги, багато з яких були принесені з бібліотеки. Стіл був закладений паперами, а льняні штори і легка тюль  розсунута, повністю оголюючи вікно, за яким ще не почало сходити сонце.

—  Боже, Анно, що ти зробила з завжди охайним кабінетом Марка? - з за спини пискнула Катріна. 

Анна зауважила, що хоч її сірі очі ще сонні, але вони принаймні живі, і в них світиться життя.

—  Сідайте, де місце бачите, Я тут дещо знайшла…

Обоє посідали, без зайвих слів. Алекс не міг не помітити паскудний стан Анни, вона сильно схудла, а обличчя посіріло. 

—  Отже, в мене добра новина, Марк не мертвий, і його можна повернути. Але як і в будь-якій історії є своє “Але”. 

В очах Анни божевіллям світилася радість, і цього, також, не міг не помітити Алекс.

—  Катріно, я дуже рада, що до тебе повернулося бажання жити, але я маю для тебе новини.  Я тут порпалася в книгах і дещо знайшла, ти мусиш про це знати, але не певна як ти сприймеш такі новини. 

—  Боже Анно, вмієш ти розвести демагогію, почала то кажи, чого кота за хвіст тягати!

Анна бачила, як Катріна взяла Алекса, що сидів поруч, за руку.

—  Загалом, Марк в підземному світі в лапах Ліліт.

Анна замовкла і демонстративно глянула на Алекса,

—  Тобі Марк розповідав про матір Катріни? - і Алекс ствердно, але винувато хитнув головою.

Катріна була розгублена, але Анна продовжила.

—  Кітті, ти ж знаєш, що твоя мати допомогла Ліліт вбити Єлену?

—  Так знаю, —  коротко відповіла дівчина, і було видно, що розмова не приємна усім.

—  Але є ще дещо, мені шкода, що я мушу про це говорити, і ось так, але ти ключ.

—  В якому сенсі?

—  В прямому! Ще за життя Марка я читала легенди з книг, що він приносив мені. Зараз же, я знайшла ще одну її інтерпретацію, і загалом вони трохи різняться.

—  Про що ти говориш? Ти можеш розповісти все чітко! Яка легенда, і до чого ти все це ведеш? Люди склали багато легенд, але це не означає, що все написане правда. 

—  Я згідна, не все, але багато з того, що є в книгах, які  знаходяться в цьому будинку, правда, - повністю або частково.