Глава 19

На вулиці стояв кінець весни, все цвіло і пахло.  Вже тепле сонце, інколи, змінювали весняні грози з яскравими спалахами блискавиці і протяжним гуркотом грому —   літо  стояло на порозі, і цього не змогла б змінити навіть Ліліт.

Її прихвосні все ще час від часу навідувались, але  після смерті Марка, на щастя для Алекса їх не стало більше, та і нефеліни більше не пхали свого носа на Землю, а іншому  цілком міг  дати раду і сам Алекс. Куди більше його турбувала  Катріна, і її стан. Вона не дивлячись на всі старання Алекса, так і не змогла вийти з депресії. І раз за разом робила ниці спроби  закінчити своє  існування. 

Анна чула кілька пострілів, і теж бачила кров на алеї, і навіть мотузку, що висіла на гілці в саду, але на відміну від Алекса не  намагалася зупинити дівчину. Всі наступні дні вона мала геть інші клопоти —  майже не їла і не спала. Вона зачинилася в кабінеті Марка, і  сама не  до кінця розуміючи, але серед сотні книг, записників і нотаток щось вперто шукала.  Внутрішнє чуття підказувало їй, що це ще не кінець історії; не міг Марк так просто померти, перетворитися в дим і випаруватися, це ж не можливо. Хоча за останній час вона мала б зрозуміти, як ніхто інший, що нема у світі людей, нічого не можливого.

Алекс вкотре намагався поговорити з Катріною, але вона була  зовсім не тут, і не чула чоловіка. Вона сиділа на веранді і  пустим поглядом дивилася кудись перед собою. Алекс сидів поруч, він обережно взяв її за руку, намагаючись привернути увагу, але погляд її все ще залишився порожнім. Тоді геть розгублений чоловік встав, щоб піти. Зробив кілька кроків у бік будинку, і став мов вкопаний, про щось мить подумав, а потім схопив Катріну за руку  і поволік в будинок.

Дівчина не відразу зрозуміла, що відбувається, і як опинилася у великому спортзалі, але поруч був Алекс, що весь час  крутився довкола, і вічно щось хотів від неї. Останнім часом почувала себе так, ніби  в голові зварився  мозок, і вона не могла ні на чому зосередитися, її свідомість їй не належала. Зараз же  дівчина сама здивувалася тому як  чітко зрозуміла де знаходиться і хто поруч, але все ще не розуміла чому вона сидить на  спортивному матові. 

—  Ти готова?, - донісся до неї ніби скрізь товщу води низький чоловічий голос.

—  А? —  Катріна намагалася пригадатися, як опинилася тут, і про що питає Алекс, але її погляд говорив про те, що вона геть не розуміє, що діється довкола неї.

—  Кітті, ти чула, про що я тобі говорив? Бери  рукавиці і вперед! Це має допомогти!

—  Чого ти причепився? Я не хочу! Облиш мене в спокої, а як хочеш допомогти, то вбий, ти ж розумний, точно маєш ідеї, як це зробити.

—  Так, все, годі, —  з цими словами Алекс добряче потрусив Катріною. 

—  Я з тобою гратися не буду, я не Марк, але якщо я вже дав йому обіцянку, і його немає з нами, щоб я послав його до біса, то ти робитимеш те, що тобі скажу!

Дівчина більше не виглядала відстороненою, зараз в її очах було забагато вологи.

—  Ну ж бо, бери рукавиці!

Вона з неохотою одягнула рукавиці, і без особливого бажання зробила перший удар - він вийшов слабким і невпевненим.

—  Сильніше, чи ти так і з демонами боротимешся? Якби це побачив Марк засміяв би тебе. Ну ж бо, Кіті, не сором мене перед пам'яттю Марка, покажи на що ти здатна!

І Катріна показала, спочатку абсолютну непідготовленість, але згодом це переросло в бажання позбутися внутрішньої пустоти, болю та відчаю. Дівчина дедалі більше часу проводила  в спортзалі, поруч з турботливим та добрим Алексом. Тут їй було спокійно, вона могла забувала за свою провину і не катувати себе. Вони  майже не розмовляли і спілкувалися на відсторонені теми. Алекс чітко ставив перед нею завдання, допомагав з розтягуванням м'язів, а потім поки вона годинами відточувала удари на груші, він щось читав, або нотував в кутку. Інколи в кінці заняття він пропонував їй спаринг, і яка б Катріна не була втомлена вона завжди погоджувалася, хоча знала що кожен такий бій залишає все нові синці на її тілі.  В кімнату Катріна поверталася втомлена і все що могла це просто заснути.

Якось ввечері Катріна довго крутилася в ліжку і не дивлячись на виснаженість заснути так і не змогла, і єдине, що їй спало на думку —  це  велика посукана спортивна груша підвішена до стелі в спортзалі. Вона швидко переодягнулася і попрямувала до зали, яка виявилася не порожньою, тут тренувався Алекс.

—  Привіт, не знала, що ти тут, я, мабуть, краще піду.

—  Та ні, чого ти, залишайся якщо прийшла! Хіба тобі звичних занять мало?

Дівчина мить завагалася перш ніж відповісти,

—  Та ні, я просто не змогла заснути. Знаєш, добре відволікаєшся від своїх думок коли щось лупиш з усієї сили.

Чоловік щиро засміявся, але глянувши на дівчину змінився в обличчі, бо Катріну його сміх і радість не зачепили.

—  Знаю, саме тому, тоді  і потяг тебе сюди. Він опустив погляд і вперше побив дівочі руки без рукавиць. Понівечені до м'яса, всі мозолисті і травмовані. 

—  Катріно, що з твоїми руками? Чому ти не мастиш їх? Хто тут травниця, ти чи я? Сідай, і дай но руки!

—  Не треба, мені не болить, —  непевно сказала дівчина.

—  Сідай, і не сперечайся!

Алекс швидко приніс баночку з домашньою маззю, яку виготовила колись Катріна, і мовчки сів поруч, обережно обробляючи та натираючи кожну ранку.