Глава 12

Після специфічних лікарняних запахів,  вийшовши на вулицю дівчина з  свистом та неймовірним вдоволенням вдихнула свіже весняне повітря. Воно було по вечірньому прохолодним та пахло теплим асфальтом і вуличними собаками. 

—  Ось, виявляється, як пахнуть маленькі старі, міста, - подумала Анна.

Марк покосився на неї своїм звичним відстороненим поглядом.

—  Скільки б не дивилася на цього чоловіка, вираз обличчя, очі —  він як жива мармурова статуя. Завжди без учасний, відсторонений, без емоційний. Неможливо дивлячись на нього сказати в якому він настрої, про що думає, що відчуває. З думок вирвав низький голос.

— Думаю, що  на сьогодні з тебе досить дороги в один бік. Пропоную заночувати в місцевому готелі, а зранечку до дому. 

Анна підмітила ще одну дивну рису, майже завжди говорячи Марк дивився в очі співрозмовнику. Так було і з Катріною, з Алексом, і сьогодні з лікарями.

Але дівчина витримала цей погляд, і у відповідь так само дивилася  в очі співрозмовнику.

—  Дивно, —  подумав Марк, —  Зазвичай люди намагаються приховати погляд, і все, що ховається за ним, але не Анна. 

А дівчина дивилася в гіпнотичні сірі очі, на вольове підборіддя вкрите короткою густою щетиною, на обличчя без віку і жодної зморшки. Їй на мить здалося, що в цих очах сховалася осіння буря, і якщо довго так дивитися можна побачити цілий світ.

Пропозицію майже не чула, але на слова без змісту все ж ствердно кивнула.

Вже їдучи нічними майже порожніми вулицями дівчина збагнула, що їдуть вони не додому, а скоріше за все в готель. Ідея їй  сподобалася, бо день був довгим, а дорога добряче виснажила. А при думці про те, що Марк гасатиме нічними серпантиновими схилами як божевільний стало моторошно.  

Ми приїхали досить швидко, і автомобіль м’яко загальмував на майже порожній парковці. Марк, як справжній джентельмен відчинив дверцята з  боку дівчини та допоміг —  Дивно, раніше не помічала нічого подібного за цим чоловіком, подумала Анна.

Та її увагу поглинула будівля готелю, що мов би скляний замок височіла над сотнями маленьких кам'яних будиночків. Будівля та алея добре підсвічувалися, тому навіть в ночі можна було розглянути  сад, що прокидався з приходом весни. Ось вони вже зайшли в просторий хол, і дівчина прочитала назву готелю на стіні позаду стійки рецепції —  “Vivian”. 

—  Якщо це місто має душу, то саме цей готель і був тією душею, - подумала дівчина. І відразу ж її наздогнала інша думка, 

А для кого ж збудована ця розкіш, місто ж маленьке?

—  Але хіба це нам по кишені? - запитала розгублена дівчина.

—  За це не хвилюйся, - майже пошепки відповів Марк, що вже майже тягнув закляклу від побаченої розкоші дівчину.

— Ти ж не думала, що прийнявши рішення зупинитися в цьому місті на ніч, я шукатиму кімнату з пліснявою під шпалерами, і  подружню пару таргана з клопом. Дівчинко, колись дуже давно, я жив у подібних кублах, але звик до рівня, який заслуговую, і можу собі дозволити.  А якщо вже і зупинятися десь, то кращого місця ніж «Vivian» годі шукати.

А сам подумав про те, що ця дівчина вже стільки часу провела в його будинку, а він досі навіть її імені не знає.

Під час реєстрації, на прохання про два окремі номери  молода адміністраторка з  фальшивою посмішкою вибачилася, і повідомили, що залишився лише один двокімнатний номер, а інші вже зарезервовані корпорацією з Києва, для тижневого семінару. 

Марк не заперечував, бо йому було байдуже, а Анна не стала сперечатися, бо іншого варіанту і так не бачила.  Тому після короткої поїздки ліфтом вони опинилися просторому та не менш вишуканому номері. Дівчина подумала :

—   Марк при грошах, і не звик собі відмовляти в комфорті, а може просто любить випендритися?  

Поки вона стояла думаючи та роздивляючись вітальню, Марк зайшов у двері з правого боку, отже її кімната —  з лівого. 

Дівчина швидко прийняла гарячий душ, що лише посилив бажання спати, обтерлася рушником, одягнула м'який готельний халат, бо змінного одягу звісно ж не мала, Вийшла у спільну вітальню через яку мала б зайти у свою кімнату, але тут сидів Марк, щось пишучи від руки на аркуші. 

Помітивши дівчину запропонував сісти поруч, і вона сіла, хоча збиралася лягати спати.

— Знаю для тебе день був довгим, але не поспішай так, спочатку повечеряй.  Я вже зробив замовлення, сподіваюсь, ти не проти.

— Звісно ні дуже дякую, це дуже мило з твого боку. 

— Ти почекай трохи, офіціант з хвилини на хвилину має принести вечерю, і апельсиновий чай, —  тобі має сподобатися. А я б не відмовився від вечірньої прогулянки, якщо ти не заперечуєш.

В Анни в голові сформувалися два запитання, і вона буквально на одному подиху видала обидва.

—  А ти хіба не вечерятимеш? Чому так пізно? 

Вона одразу ж перевела погляд на годинник, що безупинно відраховував час на стіні, і зараз стрілки показувала на 23:45

— Я надаю перевагу трохи іншому способу харчування.

Весь час Марк продовжував щось писати, дівчина не нічого не запитувала.