Глава 8

За наскрізь  відчиненим  вікном мелодійно виспівували птахи радісно сповіщаючи, що така довгоочікувана весна вже на порозі.   Анна ще  не виходила за межі кімнати, але нарешті перестала відчувати себе безпомічним дитям, навіть мозок почав працювати нормально. Вона намагалася думати, але це було складно, бо в голові думки просто не формувалися. Не було нічого, за що б міг вчепитися розум, в голові гуляв вітер. Їй стабільно приносили свіжу та смачну їжу, але ніхто не ставив питань і не вимагав відповідей, навіть не докоряв. Єдиною відрадою для дівчини стала принесена книга, в яку вона занурилася з головою. Зовнішньо дуже  старовинний, але  охайний і дбало доглянутий  фоліант  в чорній шкіряній обкладинці. Власник добре дбає про свою бібліотеку. 

Ще вчора Анна почала її гортати, та навіть прочитала кілька невеликих оповідок, про слов'янських богів, що були трохи дивними, але досить цікавими. Та зараз вона з особливим інтересом  вчитувалася в легенду. Чомусь та здавалася дівчині досить реалістичною, і зовсім не скидалася на хворобливу уяву пращурів.  Ця історія і справді захопила її з головою!

Легенда

Один раз на сто років на горі Менчул влаштовували  велике свято, і  скеляста місцина змінювалася до невпізнання. Всю цю пишність та гуляння люди присвячували  Лелі — богині любові та її чоловікові Роду. Бо за легендою, яку в цих землях дуже шанували, та передавали виключно з вуст у вуста, саме вони стали засновниками людського світу та скульпторами двоногих створінь. 

Проживши незлічену кількість часу, боги втомилися від самотності, їм пекла душа через неможливість зачати власне потомство. А їх світ з майже завжди ворогуючими між собою богами втомив їх до незмоги. Лела через це геть втратила смак до життя, і Род  дуже журився через стан жінки, та врешті запропонував дружині з пороху виліпити істот, яких сьогодні ми кличемо людьми і ким являємося. 

  Все сталося, як і запланував верховний бог, він подарував своїм створінням можливість якої сам не мав — народжувати. Людей він поселив на великій пустій планеті — Землі, щоправда, тоді вона мала геть інший, клімат. Минав час, створювалися окремі поселення, жінки народжували, та ростили дітей, чоловіки намагалися прогодувати сім'ю, але земля була посушлива, а впіймати звіря  голими руками було  неможливо. Люди майже нічого не вміли. Через це їхнє життя   було коротким та сповненим страждань, і це зовсім не радувало Лелу.  Вона не могла спостерігати за тим, як звірі тягають малих дітей, а цілі поселення вимирають від голоду. Тому попросила свого коханого допомогти їм, і він на поміч людству створив сім титанів, вклавши у їх голови всі знання якими володів, подарувавши їхнім душам  ту ж  любов, яку відчував до людей, та надмірну силу. А в подяку за їхню допомогу людству побудував на горі Менчул  пишний замок, та пообіцяв що вони ніколи нічого не потребуватимуть, бо все в них буде чого побажають, і житимуть поки люди будуть їх потребувати та пам'ятати. 

 Род мріяв і сам спуститися до своїх творінь на Землю, але знав, що тоді перестане бути богом – стане простим смертним.

Титани стали помічниками для людей, навчили їх палити вогонь, обробляти землю, будувати міцні будівлі, ловити звіра.  Коли раптом двері відчинилися, обірвавши читання в найцікавішому місці. Від  присутності в кімнаті Катріни дівчина натягнулася мов струна. Але та сьогодні була в надто доброму гуморі, і не хотіла зачіпати, ні Анну, ні кого іншого  —  хай поки розслабиться! Тому мовчки поклала пакунок і швидко вийшла.

Катрінин новий образ добряче здивував Анну, але вона цього ніяк не видала. Дівчина мала яскраво — рожеве волосся і вогненно червоні зіниці,  — мабуть, лінзи, — подумала.  Анні було все ще цікаво, як часто Катріна фарбує волосся, та у яких відносинах вони з Марком, і друге питання цікавило набагато більше. Найкращим було те, що сьогодні обійшлося без крику та колючих зауважень у її бік.

 Тільки потягнулася до пакунка коли почула вже знайомі  кроки…

  Чоловік звично зупинився на порозі кімнати, ніби питаючи, чи може зайти. Марк сьогодні,  теж був  у хорошому гуморі. Здається весна має позитивний вплив на усіх.  Їхні погляди зустрілися, і Анна таки помітила цей особливий  майже не помітний блиск в очах чоловіка.  Вона посміхнулася, і ніхто не відвів погляду. З боку це виглядало б ніяково. Але вони не відчували незручності.

— До мене приїхав товариш, я познайомлю вас, коли будеш готова. Нарешті чоловік своїм приємним голосом розірвав тишу вказуючи пальцем на акуратно загорнутий в дорогий сірий папір пакунок, що так і залишився стояти на стільчикові. — Твій старий одяг довелося спалити, він не згодився б і на ганчірку. Я взяв на себе відповідальність і дещо купив. Сподіваюся тобі сподобається та підійде за розміром. 

— Дякую, —  лише і змогла мовити дівчина. 

— Одягайся та виходи коли будеш готова. Ти впораєшся сама? 

— Так, думаю, що цілком зможу!

— Що ж, тоді  з Алексом чекатимемо на тебе в бібліотеці.

Марк був турботливим господарем, тому з першого дня перебування в будинку він забезпечив усім необхідним, від гребінця до спіднього. За кілька хвилин дівчина була повністю готова. На ній було просте, але дуже зручне сіре плаття з трьох четвертним рукавом, та зручні такого самого кольору балетки. Густе русяве волосся дівчина зібрала у хвостик. Вийшло трохи неакуратно, але на більше часу не мала, бо Марк сказав, що на неї чекатиме якийсь там Алекс, і їй було страшенно цікаво, хто це?