***

Анну розбудила приглушена розмова двох людей. Розплющила очі й світ знову поплив, закрила і повторила дії аж поки не стало краще, та за цей час хтось тихо причинив за собою двері. Спочатку подумала, що залишилася сама у кімнаті, та потім побачила молоду дівчину, що сиділа в кутку кімнати на сірій канапі.

Вигляд вона мала невдоволений, та дуже привабливий. Довге вогненно —  руде  волосся  легкими кучерями розсипалося по спині, що робило незнайомку зовсім юною, хоча її  очі говорили, що вона не така вже й молода, як здається на перший погляд. Та більше дивував колір цих  самих очей — зелений як мох у лісі, і на тлі білої майже фарфорової шкіри, це здавалося просто неможливим у поєднанні. Та  саме у цій дівчині все гармонійно поєднувалося роблячи її яскравою й ефектною, в таких жінок чоловіки закохуються з першого погляду. 

 Катріна сиділа спиною  до Анни, і не відразу помітила, що та прокинулася. Анна все ще була слаба, і не змогла самостійно сісти, аж поки Катріна це не помітила,  і не допомогла їй. Не дивлячись на тендітну зовнішність від молодої відьми  віяло силою та впевненістю, яка лилася через край, і Анну ця дивна сила  трохи лякала, але  все одно спробувала посміхнутися.

— Я, Катріна… Рада бачити що ти прокинулася,— тихо промовила дівчина, — Як ти себе почуваєш? Виглядом вона чітко давала зрозуміти, що зовсім не рада, і щиро б хотіла уникнути зустрічі.

— Дякую,  вже краще,— це було лише частково правдою, проте дівчина мовчки почала оглядати рани, та по закінченні процесу ствердно хитнула головою.

— Що ж, все чудово загоюється, це дуже добре,— в цей момент шлунок Анни зрадницьки забурчав, та вона була не в тому становищі, щоб чогось соромитися. Її гідність і так вже впала нижче нікуди.

Катріна мовчки пішла по сніданок, так само мовчки принесла його Анні. Вона лютувала через дурну посмішку на обличчі в Анни, і через саму її присутність, а ще через те, що була змушена няньчити це дівча. 

За сніданком Анна розпитувала Катріну, про те, де знаходиться та, що трапилося.  Катріна з неохотою, та все ж правдиво відповіла, на все, що знала. Анна помітила як сильно змінився колір  очей співрозмовниці, тепер він був чорним як ніч, але скинула все на ще слабкий організм, “може просто здалося” — подумала.

— Послухай, я розумію твоє становище, ти збентежена усім цим, але не приховуй нічого, ми справді тобі не вороги, хочемо лише допомогти! Розкажи, як ти потрапила у цей ліс,— знову ця розмова.

— Я не знаю,— коротку, але правдиву відповідь дала Анна, хоча голос був на тон голоснішим ніж цього вимагали обставини.

— Слухай ти, я тобі тут нянею не наймалася. Сиділа біля тебе три тижні, витягнула  з того світу. Хто ти така, щоб усі бігали довкола тебе, як біля розбитого яйця? Тобі краще забратися звідси, і забрати з собою прихвоснів, що після твоєї появи виростають як гриби з під землі.

 Анна з самого початку бачила неприязнь співрозмовниці, але не думала, що завдала стороннім людям стільки клопоту, і вже точно не чекала такої реакції. А ще вона відверто не розуміла, про кого йде мова. Від безпомічності до горла підкотився гіркий клубок, хотілося плакати, все це бентежило, а невідомість майбутнього лякала. Та відповісти дівчина нічого не могла, але їй і не довелося, бо на крик  Катріни влетів Марк. Очі його горіли гнівом, Він мовчки за руку вивів лютуючу дівчину з кімнати. Перед тим, як  зачинити двері, Анна добре побачила спалюючий погляд сповнений ненависті. Від її люті здається, аж температура в кімнаті піднялася.

Катріна бачила в цій хворобливій та слабкій дівчині суперницю, і не приховувала цього. Вона рахувала Марка своїм, і мала намір донести це до суперниці. 

По той бік дверей йшла зовсім інша розмова, напружена, на підвищених тонах,  навіть до Анни доносилися обривками фраз їхнього вияснювання відносин. Однак, як би дивно це не звучало, Марк був сповнений турботою  та  мав намір захистити Катріну, нехай навіть саму від себе.

— Облиш її Кітті, не будь такою, вона і справді нічого не пам’ятає, вистачить з неї моєї хамовитої поведінки вчора. Тому просто вибачся, вона не винна! Дівчина справді втратила пам’ять! Всі ці дні нам було не просто, але не зривайся на ній.

Анна відчувала свою нікчемність  жалюгідність та найдужче —  безпорадність.  Винила себе в тому, що випадково влізла в чужу сім'ю, але який мала вибір? До кімнати так ніхто і не повернувся після розмови. Але по обіді чоловік  таки навідав Анну. Вона відчуваючи свою провину декілька разів намагалася вибачитися, але вийшло щось нерозбірливе, схоже на бурмотіння старого діда. Здається ніхто не знав, що має казати, за що має вибачатися, та як поводитися.  Розмова не клеїлася. Анна, ще фізично слабка перебувала в дрімотному стані, а Марк мовчки сидів поруч, щоб не підпускати розлючену Катріну. Лише ввечері Анна цілком прокинулася, відчуваючи себе краще, наскільки в загальному дозволяли обставини та ще слабке та побите тіло. Біля неї все ще чатував чоловік.  Погляд мав задумливий і відсутній, але він швидко помітив, що дівчина прокинулася. 

— Вам вже краще? — запитав. Анна ствердно хитнула головою, та почервоніла від ніяковості.

Він уважно глянув на неї, потім заглянув у самі очі, намагаючись прочитати емоції. Але окрім сорому, нічого — чиста як новий записник.

— А взагалі я тут для того, щоб вибачитися за Катрінину неадекватність.  Мить він мовчав, бо йому рідко доводилося вибачатися, тим більше за чужі вибрики. — Мені шкода, що ти була змушена все це споглядати. Катріна зазвичай доброзичливіша до гостей. На мить кімнату знову наповнила тиша, а потім і Анна собі заходилася виправдовуватися.