Глава 5

Прокинулася розжарена і мокра, мов щойно пробігла довгий марафон.  Ковдра та простирадло теж набралися вологи, і тепер неприємно липли до тіла, як і тонка  рожева нічна сорочка. Сонячне світло при спробі відкрити очі  неприємно подразнювало їх, і врешті змусило припинити спроби.

 Кімната, яку   мимохідь оглянула,  лякала розмірами, і геть не видавалася знайомою. А постіль навіть з безліччю гарненьких декоративних подушок була завелика, для знесиленого довгою непритомністю  кістлявого тільця.

  Єдине, що відчувала зараз — біль! Він  пронизував   кожну клітину  та супроводжувався слабкістю. Зробила кілька спроб піднятися з ліжка, тіло заклякло і зовсім не слухалося, а найменші намагання поворухнутися закінчувалися сильними приступами болю. Від потуг аж в очах двоїлося, розболілася голова. Тож врешті  здалася і знову безсило заплющила очі, голосно втягуючи повітря. Врешті заспокоїлася і спробувала згадати останні події з життя, але мозок вперто не працював. В голові була пустка, як і в душі. Нічого не лишалося, як безвільно лежати вслуховуючись в надії почути чиїсь голоси, але тишу порушував лише спів пташок за вікном. Замість відповідей — у голові гуляв вітер.

І тут в пам’яті закрутилися уривки зі сну, але настільки розмиті, наче пройшли через криве дзеркало. Тож ні оживити їх, ні скласти в послідовний ланцюг так і не вдалося.

 — Боже, де я, та що трапилося? — від відчаю слова мимоволі вилетіли з вуст.

За не до кінця причиненими  дверима почувся шум. Це вивело з роздумів, дало надію та водночас  і збентежило дівчину. Спочатку вона хотіла прикинутися, що спить, але ідея видалася безглуздою.  Впевнені повільні кроки власника відбивалися об підлогу голосно та чітко, сповіщаючи про те, що хтось наближається до дверей. А в середині наростало занепокоєння, та вир питань, які хотілося поставити, і негайно отримати відповідь.  Врешті старі масивні  двері тихо скрипнули.   Відкрила  очі все ще щулячись від неприємних відчуттів. В кімнаті стояла постать високого темноволосого чоловіка — більше нічого роздивитися не змогла, бо він   обернувся спиною.

— Де я, — перше що запитала вона.

Поворушитись, як і раніше не змогла.

Чоловік продовжував мовчки рухатись до вікна.  Якийсь час він байдуже  роздивлявся небесну синь, навіть не зробивши спроби бодай перебіжною зиркнути в бік дівчини.  Постать його була спокійна, руки складені за спиною, сильні плечі, які проглядалися через тонку сіру сорочку, були, здається, завеликі для його власника. Розглянувши чоловіка зі спини погляд перефокусувався на кімнату. І хоч через лежаче положення огляду була доступна лише частина кімнати, інтер'єр був і справді розкішним, при цьому залишаючись  у спокійних пастельних тонах, та з  гармонійно підібраними деталями. Простора світла кімната велике панорамне вікно, що пропускає багато світла,  оздоблене сірими льняними шторами, та прозорими фіранками під ними. 

Тиша продовжувала німо проноситися кімнатою, а поведінка чоловіка  — дивувати. Питання було проігнороване, ніби він і не помічав в кімнаті присутності сторонніх. Пройшло багато часу перш ніж тишу порушив тихий низький голос,

— У моєму домі, —  проговорив розтягуючи слова, без поспіху. Виглядало це так, ніби його змусили говорити, і взагалі йому тут нема що робити. Чоловік відкрив вікно, запускаючи запахи цвіту з вулиці.

Дівчина  геть спантеличена такою поведінкою, не знала як поводитись у відповідь.  А ще лякало те, що нічого не запитують, не розповідають, а її ігнорують. В голову почали закрадатися погані думки, а її стан лише сприяв цьому.

«Хто цей чоловік? Чому моє тіло так страшно болить? Звідки в мене поранення, та хто їх завдав»

Але головне питання, яке витіснило всі інші«Хто я така? Як мене звати?»

Знову спробувала щось пригадати, але спогади просто витікали, не утримуючись у пам’яті. Нічого…

Врешті  набридла ця гра в мовчанку, і вона знову заговорила, але на цей раз навмисно набагато голосніше.

— Як я тут опинилася?

Німа постать  ніби навмисно, повільно обернулася, і байдужим поглядом оглянула її. Сірі великі очі дивилися просто на неї, але відчуття було, що крізь. Ствердно хитнувши головою   чоловік почав:

— Бачу вам вже краще, це добре, бо ви немало завдали клопоту Катріні, 

— Яка ще Катріна?- запитала, та її знову просто проігнорували.

— Мене звати Марк, і зараз ви в моєму будинку!  Я знайшов вас у лісі,— спокійно продовжив чоловік, його голос був виваженим, але вже без надмірної повільності, і видався навіть приємним, — Ви були непритомною, брудною, і мені чомусь, здалося, що вам там не надто зручно лежалось. Документів при собі — не мали. Тому найкращим варіантом було принести вас сюди, та надати необхідну допомогу. Тим більше вам загрожувала реальна смерть — часу на роздуми не було. Якщо щось не влаштовує, або мої дії були неправильними — пробачте мені, все можна владнати будь - якої миті.

Поведінка була дивною ненавмисне, але щоб не видати свого здивування чоловік надав голосу байдужості, сухості та легковажності. Бо ще з порогу Марк відчув потік  чистої як джерельна гірська вода енергії, яку відчував лише з однією істотою на землі — Єленою.

«Він глузує з мене», — подумала вона, але його вираз обличчя був суворим, а в очах не було й натяку на іронію, лише холодна та груба байдужість, і та сама не прихована допитливість у погляді, що супроводжує їх всю розмову.