Глава 3

 Я часто тягнув до останнього. Вже  майже за звичкою і зараз зробив так само.  Тому опинившись в  самому серці прадавніх лісів, де не співають птахи і, навіть, великі звірі рідкість я забув про обережність. 

Мені подобалось це відчуття. Йдучи керуючись ним я забував що я таке. Були дні коли мені щастило і я натрапляв на сліди великих диких тварин. Насичуючись їхніми відчуттями домінування над всіма іншими звірами я  відчував майже ейфорію. Але зазвичай я жадібно поглинав  прісну на смак енергію природи і прямував дедалі глибше, щоб хоча б частково задовільнити потребу. 

Якийсь час  я рухався досить швидко, але коли опинявся глибше —   поволі уповільнився. Чомусь  майже завжди за покликом інстинкту прямував в те саме місце. Там серед ущелини з одного боку, й гори з іншого і, справді, ніколи не ступала людська нога. Тут міг почувати себе по-справжньому самотнім, бо перебуваючи тут здавалося, що на всьому білому світі є лише дика природа і я. 

Вже здолавши більшу частину шляху зараз я просто насолоджувався чистим карпатським повітрям яке пахло  прохолодою та зимовим снігом.   Не дивлячись на теплу погоду, вершини гір все ще біліли. Проходячи повз старі дерева я  майже на власній шкірі відчував як вони розганяють соки по стовбуру починаючи новий цикл. Разом з весною вони починали нове життя. Зайшовши трохи в глиб, продовжив рухатися, але вже без  поспіху. 

Я вже давно обрав ізольованість, і навіть про розташування мого будинку знає дуже обмежене кого людей, а щоб хтось знайшов мене тут годі й думати.

Моє життя вже досить давно стало  далеким від культури й цивілізації. Як сказали б колись: —  на краю Землі. 

Я міг би за запахом навіть без явних слідів відслідкувати кожного хто колись заходив на мою землю.  Але тут все було зовсім по  іншому. Жодних сторонніх запахів. Тому відкинувши все максимально насолоджувався скупими смаками і життям яке обрав добровільно І хоча сьогодні вони були геть прісними, я не нарікав. Вже давно звик. Тішило, що скоро літо, а це найсмачніша та найпоживніша для мене пора. Шкода, що я не ведмідь, не можу зробити запасів на зиму. 

Сьогодні, на диво, видалася сонячна  і тепла днина і я без поспіху прямував до самого серця густого лісу, коли вдихнув насичений терпкий та такий п’янкий запах людського страху, відчаю та домішки ще чогось. Давно не відчував таких сильних, нелюдських емоцій та бажання поживитися відкинуло ці думки на другий план. Звернув зі стежки і пішов на запах. Рухався швидко не розбираючи дороги, але опинившись на місці швидко впізнав місцевість. Принюхався і гидливо скривився від смердючого запаху гноїння, що віддалено був знайомим, але не міг зосередитися, щоб згадати де вловлював це раніше.  Я зосередився на іншому —  крові. Пройшовши по слідах, побачив кремезний старий дуб і тендітне тільце дівчини. Миттю зумів подолати кілька сотень метрів, і опинився біля жертви. Вона лежала непритомно, мала сильний крововилив, про це свідчила червона калюжа довкола неї та одяг на якому не лишилось і клаптя чистої тканини, але мій слух все ще вловлював слабенький пульс. Все майже як у видіннях…

Забрав трохи її страждань, щоб притупити біль, і закрився від її емоцій, щоб не зірватись. Швидко оглянув рани. Ні, це точно не витівки місцевих звірів, але на детальний огляд та роздуми часу не було, її потрібно рятувати, причому негайно.

Не дивлячись на потік емоцій, що намагався вдертися, як не проханий гість в моє нутро, я мчав лісом зі швидкістю на яку лише був здатний, щосекунди борючись з власною сутністю. Добре, що за тисячоліття достатньо навчився володіти собою і не ускладнюю її стан своєю спрагою до чужих емоцій.

Залетівши в будинок, ще з порогу заволав на все горло по Катріну, та вона не поспішала. Це дівча завжди робило все, що їй заманеться, і не слухало. Інколи все робила, мовби, навпаки, але зараз був не час для її вибриків. Попрямував до першої ліпшої кімнати, де був диван, і акуратно поклав дівчину на нього, після чого звільнив її від одягу, де це було можливо, бо подекуди тканина прилипла до тіла; і почав оглядати рани.

— Чого розкричався як не нормаль… Хто це, звідки ти її притяг? Це твоя робота? —   Вказуючи пальцем на диван та постраждалу — ще з порогу швидко залопотіла Катріна. В її очах я бачив жах та огиду.

— Ні не моя. Ти оглухла, я кликав тебе. Чому так повільно? Її серце майже перестало битися, допоможи мені, лише давай без питань, нічого не знаю, потім розберемося.

Відьма швидко вибігла з кімнати та вже через мить повернулася з водою у тазику, рушниками, та коробочкою з різними за кольором та формою баночками, у яких були збори лікувальних трав.

— Це все що знайшла,— висипавши  зміст з коробки на невеличкий кавовий столик, сказала Кітті. Вона знову дивилася на мене з підозрою та запитанням в погляді. Вона чекала відповіді, от же ж нетерпляча.

— Ти впораєшся? — я серйозно поглянув на невдоволену Кітті з недовірою.

— Багато глибоких ран, ліва нога зламана у декількох місцях, пошкоджені ребро, ключиця й суглоб правого зап’ястка,— ретельно оглянувши дівчину зробила невтішний висновок відьмачка. Вона старанно очищала шкіру від бруду й одночасно мастила рани цілющою зеленою маззю,— тому повністю все за один раз зцілити не вийде, крім цього, не відомо як зреагує її тіло на магію. Дівча надто виснажене… Ти ж знаєш, якщо вона раніше не стикалася з магічним впливом, то в кращому випадку отримає магічний опік, а може й померти. —  Мовила тихим голосом, ніби побоюючись, що її слова можуть стати реальністю.