Глава 2

Я прокинувся від ранкового сонця, що крізь шибку било просто в очі. Насилу підняв голову зі свого робочого столу закладеного купою різних тек з паперами, документів та книг, які вже давно було б слід розібрати. Я багато над чим працював останнім часом, але, на жаль,  поки особливих плодів це не принесло. Я так і не дізнався відповіді на жодне з питань, на які мав би, просто мусів би знати відповідь. Я завжди прагнув знань, а неможливість отримати необхідну інформацію лютила та робила мене божевільним та одержимим.

 Потерши потилицю я зробив відчайдушну спробу вкотре привести думки до ладу.  З відчиненого вікна, яке не зачинялося навіть взимку доносився спів пташок. Мені подобається слухати їхній переспів, хор з різних голосів, що знову й знову повторюється, але при тому постійно звучав по різному. Я навмисно обрав життя серед природи, ближче ніж це взагалі можливо і це єдине про що зовсім не жалкував у своєму житті.

 Стан в якому перебуваю в моменти особливого виснаження важко назвати сном в загальному розумінні цього слова. Дрімота, або скоріше забуття у яке інколи, навмисно можу занурити свій розум, істотно різниться від сну звичайної людини. В такий спосіб я хоч частково можу вимкнути свій мозок,  ненадовго звільнивши його від рою думок. Хоч це не допомагає розслабитися та я заглиблююсь у себе і якийсь час можу існувати в стані потоку. При цьому я продовжую чути все, що відбувається довкола, та завжди готовий до зустрічі з небезпекою. Але в такі моменти мене краще не чіпати. Втім, мене краще взагалі не чіпати, ніколи.

Та інколи, а надто часто останнім часом,  раптово з’являється дивна  необхідність  у свіжому повітрі, сонячному світлі і навіть людях. Хоча нічого з перерахованого не потрібно мені або моєму тілу.  Хоч як переконував себе, що підсвідомість шукає шлях, щоб повернутися до старого способу життя, але знав що справа не лише у цьому. Навіть самому стало цікаво, чому останнім часом відчуваю такий потяг до людей. 

Можливо справа у сексі, але раніше для мене це був лише ще один спосіб розважитись, наскільки  взагалі я вмів це робити. Треба сказати що секс без почуттів досить примітивна річ, до того ж швидко набридає. Мені вже точно. Хоча з впевненістю можу сказати, що жінкам подобається коли їх задовільняють в різні способи. Їх емоції багато про що можуть сказати. Думаю, навіть смертні чоловіки могли б їх зрозуміти, якби не так відчайдушно прагнули бути сліпими, і не лише  тішили своє его та хіть. 

Та з моменту як я обрав інший спосіб життя я уникаю багатьох факторів  і цього також. Чому жінки? Все просто, бо це природньо, так закладено всесвітом. Всяких інших збочень я не розумію, але коли я і сам у лайні по  вуха чи є мені справа до людських потягів хай якими б вони були?

Боже, невже я настільки змінився за своє довге існування? —  запитував себе, нарешті встаючи з насидженого місця? Щось явно змінювалось у мені, бо навіть не подумав про головну рису з якою завжди асоціював смертних —  втамування голоду.  Невже це старість і решту життя я як божевільний збоченець підглядатиму та вивчатиму поведінку людей? А судячи з того що я добровільно і свідомо відмовився харчуватися їхніми пристрастями все до того і йде.  Залишатись так довго сам на сам зі своїми роздумами інколи надто небезпечно. Цікаво, як далеко мені до божевілля і що буде тоді зі світом? 

Попри любов до самокопання я мав й інші зобов'язання і навіть офіційну хоч і віддалену роботу, яка слугувала прикриттям і частиною моєї місії на Землі водночас. Найближчим часом мусив закінчити дослідження кількох джерел і дописати чергову наукову працю, яка так чи інакше мала б вплинути на існування людей та їх майбутнє. Ні я не був науковцем, точніше був, але ніхто не зв'язував усе це зі мною. Я мав достатньо часу, щоб вибудувати систему, яка працювала ідеально і дозволяла мені залишатися в тіні.

Багато рідкісних документів та наукових данних місяцями в хаосі перебували просто в моєму кабінеті. Не те що б я безвідповідальний, але важко братися за серйозну і клопітку роботу, коли постійно відволікаєшся на дивні, нові для мене напади видінь і ніяк не можеш зосередитися на безпосередніх своїх обовязках, які  сам собі й доручаю. Я просто добре усвідомлюю силу своїх знань, свого розуму і відповідальність перед людством, якщо вони так ніколи і не потраплять у їхні руки. Та для початку потрібно вгамувати свою спрагу. 

Мені жилося б куди простіше якби не цей мій маленький недолік. Скільки ж він зіграв зі мною жартів? Як багато ламав мене, змусив ненавидіти власну суть, зневажати себе; перш ніж я навчився співіснувати з цією частиною себе. Але дати собі зсохнутися теж не маю права, отже варто їсти, а точніше, поглинати.

Машинальним рухом відчинив важкі дубові двері, через які вийшов з кабінету і опинився  в довгому коридорі, що вів до виходу. Хоч на вулиці стояв теплий весняний день, але через відсутність вікон коридор був темним та прохолодним. Я взагалі рідко користувався світлом, просто не було необхідності. Хоча воно в мене звісно було, я ж не  якась печерна людина і взагалі я ціную комфорт і затишок. До того ж мешкаю тут не сам. 

Кілька кроків, які голосно відбили стіни і перед очима знову промайнули спогади про видіння, в якому приходила з вигляду звичайна молода дівчина, але на її тілі були чисельні рани, подряпини та синці, через що тонкий, пошматований одяг майже повністю просочився кров’ю.

 Навіть тепер, прокручуючи в голові це як спогад, я відчував жах цієї сердешної. Цікаво за що її так?  І чому, в дідька, я це бачу знову і знову? Навіть через видіння відчував її страх, але не був не певний, що це був саме страх смерті. Зрештою, є речі куди страшніші, наприклад —  біль. Проте — вона вже за крок від того світу і без допомоги неодмінно помре.