98.19 — Нуль-Арбітр

Тиша. Вона повернулася у кімнату так природно, ніби завжди тут була. Не різка. Не порожня. А така, що обережно вкриває все навколо — мов ковдра, яку хтось тихо розправив по плечах.
Дошка займала майже всю стіну. Нитки тягнулися в різні боки, перетиналися, сходилися, заплутувалися — і все одно сходилися в одному місці. У центрі. Саме там, де червоних ліній було найбільше. Наче всі дороги цього складного лабіринту закінчувалися там.
Маркус стояв трохи збоку, схрестивши руки. Його погляд був зосереджений так, ніби він дивився не на нитки, а крізь них. Наче намагався побачити того, хто стоїть по інший бік цієї схеми.
Поруч Тео тихо прокрутив планшет, зупинивши екран на схемі.
Світло дисплея ледь освітлювало його обличчя.
Векс сиділа на краю столу, постукуючи пальцем по металевій викрутці.
Клац.
Клац.
Клац.
Ерік стояв біля лампи, сперши долоню на край стола.
Лея і Тесса — біля самої дошки. Їхні плечі майже торкалися.
Тиша затягнулася. Вона стала густою.
Потім Маркус повільно сказав:
— Варіанти: людина. Рада. Алгоритм. Його голос прозвучав так спокійно, ніби він оголошував результати погоди.
Векс одразу скривилася. Вона відкинулася назад і закотила очі.
— Дуже оптимістично. Всього три варіанти.
Вона нахилилася вперед.
— Я б додала ще «параноїдальний геній».

Тео не відриваючи погляду від планшета тихо відповів:
— Це підпадає під «людина».
Векс фиркнула.
— Не обов'язково.
Ерік потер підборіддя. Його пальці повільно ковзнули по щетині.
— Рада — означає колектив.
Він показав на кілька перехресть ниток.
— Рішення проходять через кілька рівнів.
Його погляд ковзнув до центру.
— Алгоритм — система рішень.
Тео тихо додав:
— Машина без емоцій.
Лея тихо сказала:
— Але в усіх випадках є одне спільне.
Тесса повернула голову.
— Що?
Лея подивилася на центр павутини.
Її пальці легенько торкнулися однієї з ниток.
— Він не втручається напряму.
У цей момент з халабуди раптом почувся гучний хлопок долонь.
Арі раптом плеснула в долоні.
— О!
Усі одночасно повернули голови.
Векс моргнула.
— Що…?
Арі стояла всередині халабуди з серйозним виглядом, ніби щойно відкрила закон гравітації.
В її руці була ложка.
Вона урочисто показала її вгору.
— О!
Тео тихо засміявся.
— Це була наукова доповідь?
Вирій тихо усміхнувся.
— Саме так.
Усі знову подивилися на нього.

Він повільно сказав:
— Він не діє напряму.
Тео трохи підняв брову.
— Поясни.
Вирій показав на нитки.
— Події.
Він показав на інший вузол.
— Реакції.
Потім на центр.
— Рішення.
Його голос став тихішим.
— Він вирішує, хто діятиме.
Тесса тихо видихнула.
— Арбітр.
Ерік кивнув.
— Нуль-Арбітр.
Векс тихо присвиснула.
— Красиво звучить.
Вона трохи примружилася.
— І дуже по-злочинному.
Тео задумливо сказав:
— І небезпечно.
У цей момент Альфа, який лежав біля халабуди, раптом підняв голову. Його ніс щось винюхував. Він тихо підвівся. Повільно підійшов до шафи, що стояла поруч зі стіною. Щось дзенькнуло. Альфа засунув морду за шафу. Почулося задоволене хрум. Він витягнув стару кісточку.
Ту саму. Ту, яку він загубив ще на самому початку цієї історії.
Альфа гордо поклав її на підлогу і почав гризти. Його хвіст задоволено бив по підлозі.
Кая раптом підскочила в халабуді. Вона схопила олівець, що лежав поруч. Підняла його перед собою. Як меч.
— Ми перемогли нуль!
Векс розсміялася.
— Я обожнюю її логіку.
Тео посміхнувся.
— Дуже пряма.
Тесса дивилася на дошку. Її погляд був серйозний.
— Ні.
Кая застигла.
— Що «ні»?
Тесса тихо сказала:
— Ми не перемогли.
Вона провела пальцем по нитках.
— Ми зрозуміли його.
Лея м’яко торкнулася її руки.
Тесса відчула цей дотик і трохи повернула голову.
Лея тихо сказала:
— А це небезпечніше.
На секунду ніхто нічого не сказав.
Маркус зробив кілька кроків до вимикача. І натиснув його. Світло згасло.
У кімнаті залишився тільки слабкий відблиск від вікна.
Червоні нитки в темряві виглядали дивно. Вони світилися слабким відтінком. І раптом стали схожими на судини живого організму. Наче вся ця схема була не картою. А серцем системи.
Маркус тихо сказав:
— Експеримент ще не завершено.
Ніхто не відповів.
Тео тихо закрив планшет.
Векс зістрибнула зі столу.

Ерік випрямився.
Лея ще раз подивилася на нитки.
Тесса стояла мовчки.
Але тепер вони бачили. Карту.
Тиша ще трохи постояла у кімнаті.
І раптом Векс сказала:
— До речі.
Вона нахилила голову.
— Де діти?
Усі одночасно повернулися до халабуди. Звідти не було чути жодного звуку. Жодного «ням». Жодного «хрум».
Навіть Альфа перестав гризти.
Ерік тихо сказав:
— Це підозріло.
Векс прошепотіла:
— Дуже підозріло.
Тео тихо додав:
— Найстрашніша фраза у світі — «діти раптом затихли».
Маркус повільно підійшов ближче. Він обережно відхилив край ковдри. І завмер. Потім раптом щиро засміявся.
— О, це прекрасно.
Інші підійшли.
І теж заглянули всередину.
Арі спала. Вона обіймала свою м’яку іграшку — Зайчика. Її маленькі пальці міцно тримали його в обіймах. Волосся розсипалося по подушці. Обличчя було абсолютно спокійне.
Поруч лежав Лум. Його рот і щоки були повністю вимазані шоколадом. В одній руці він тримав майже доїдену шоколадку. І спав так міцно, ніби щойно виграв марафон.
Векс тихо прошепотіла:
— Він буквально заснув під час злочину.
Тео тихо засміявся.
Кая лежала трохи далі. Навколо неї були крихти печива. Багато крихт. Дуже багато. Наче маленький вибух печивної фабрики.
Векс тихо сказала:
— Вона… вибухнула печивом?
Тео тихо засміявся.
Ерік тяжко зітхнув.
— Це катастрофа.
Вирій тихо засміявся.
— Ні.
Він показав на дітей.
— Це перемога.
Лея прикрила рот рукою, щоб не розбудити їх. Її очі світилися ніжністю.
— Вони навіть не доїли все.
Маркус знову тихо засміявся.
— Це наймирніша сцена після найбільшого змови століття.
У цей момент Альфа теж заснув. Прямо біля входу до халабуди. Він лежав як охоронець. Обіймаючи лапами надгризену палку ковбаси. Його морда лежала прямо на ній.
Векс тихо сказала:
— Ідеальна система безпеки.
Тео додав:
— Абсолютно непідкупна.
Ерік знову зітхнув.
Але цього разу в його голосі було більше полегшення, ніж втоми.
— Нам доведеться це прибирати.
Векс тихо відповіла: