97.8 — Сьогодні — це теж важливо

Ранок увійшов у будинок тихо, немов боявся розбудити чарівну тишу після вчорашніх магічних подій. Промені сонця ледь торкалися облич і рук, пробиваючись крізь вікна, розсипаючись дрібними золотими блискавками на столах і підлозі. Повітря пахло свіжістю, легким димком з печі і борщем, який ще вчора пам’ятав усі спогади — сміх, сльози, жарти, любов.

Векс і Тео сиділи поруч на підлозі, обійнявшись, і їхні губи зустрічалися у довгому поцілунку. Без поспіху, без сумнівів, лише ніжність і відчуття того, що цей момент — їхній.

— Ми пройшли через усе, — тихо промовила Векс, відриваючись на мить, щоб заглянути в його очі. — І це… це наш день.

— Наш, — відповів Тео, ніжно торкаючись її щоки. — І він важливий, бо ми разом.

Поруч Лея вже не могла боротися з втомою після всіх чарівних хаосів. Вона обвила руками Вирія, притуливши голову до його плеча, і заснула, тихо видихаючи. Вирій похитав головою, посміхаючись, і обережно притиснув її до себе, насолоджуючись теплом маленького тіла.

Тесса стояла біля вікна, спостерігаючи за Еріком, який обережно готував ложку борщу для дітей. Вона підійшла, торкнулася його руки і тихо сказала:
— Навіть важкі дні… наші.

Ерік обвів її плечима і притиснув до себе, очі його світилися ніжністю. У цьому обіймі було все: спокій, захист і впевненість у тому, що навіть найскладніше можна пережити разом.

Діти сиділи за маленьким столиком, смакуючи борщ. Арі, із захопленням і блиском у очах, розчавила ложкою трохи буряка і показала пальчиком, вигукуючи:
— Ммм… бум! — і плескала в долоні, сміючись.

— Так, так, Арі, — засміялася Кая, — ось твій «смак спогадів».

Лум, намагаючись акуратно підсипати трохи меду, кілька разів хитнув ложку і пролив трохи на край столу. Діти і дорослі дружно реготали від кумедного випадку.

Альфа, задоволено струшуючи хвіст, ліг поруч із дітьми, обнюхуючи каструлю, кілька разів тихо зітхнувши, немов сказавши:
— Все добре. Ми всі разом.

Сміх, ніжні розмови і тихе жування борщу заповнили кухню, наповнюючи її теплом і затишком. Відчуття сім’ї, яка пережила бурю і тримається разом, було настільки сильним, що серце стискалося від радості.

Векс кинула погляд на Тео і обережно стиснула його руку.
— Знаєш, — прошепотіла вона, — тепер ми можемо дихати і відчувати, що кожен день важливий. Не тільки вчора.

Тео тихо поцілував її в лоб і посміхнувся, а потім дивився на дітей, що веселилися над власними ложками.

Лея, прокинувшись на мить, простягла руку до Вирія:

— Добре… так добре…

Вирій похитав головою і обережно притиснув її до себе, посміхаючись.

Тесса сіла поруч із Ерікoм і взяла маленьку руку Арі.
— Навіть важкі дні — наші, — повторила вона, дивлячись на усмішки навколо.

Діти сміялися, пробуючи нові комбінації борщу, а кожне «ой!» і «ммм!» звучало як маленька симфонія радості.

Альфа задоволено зітхнув, витер лапою ніс і поклав голову на підлогу, насолоджуючись моментом.

Усе — маленькі дотики рук, обійми, сміх дітей, муркітливе «гав-гав» Альфи — злилося у живу, теплу хвилю, яка залишиться назавжди.

Навіть сонячні промені, що пробивалися крізь шибки, здавалися теплішими, ніж раніше, освітлюючи щасливі обличчя. У повітрі панувала магія: ніжна, потужна, що нагадувала всім — сьогодні теж важливо. Сьогодні вони разом, і це було достатньо.

Арі, тримаючи ложку обома руками, спробувала ще трохи борщу і тихо бурмотіла:
— Ммм… се! — і підскочила на стільчику, сміючись.

— Ще? — реготала Кая, підсовуючи ложку. — Тобі сподобалося, маленька чарівниця?

— Ммм! — погодилася Арі, хлопаючи в долоні. І у всіх відчувалося: навіть найменший член родини, який тільки починає відкривати світ, став частиною великого, теплого сьогодні.

У цей момент Векс, Тео, Лея, Вирій, Тесса, Ерік, діти і навіть Альфа зрозуміли: родина стала трохи ближчою, ніж була. Сьогодні вони разом, і це — найбільше диво.

Промінь сонця, що проник крізь вікно, ледь торкнувся каструлі з борщем, і, здавалося, навіть він посміхався разом із ними.