96.3 — Портрет #2: дитина, яку Ерік ще не встиг зробити.

Другий портрет засвітився не так, як перший.
Не м’яко, не плавно.
А різко, наче хтось у всесвіті забив по ньому ложкою, і тепер зсередини виривався звук, схожий на дзвінкий сміх.

Поруч Лум аж присів від несподіванки:

— Ого, тут спецефекти крутіші, ніж у Векс, коли вона злиться!

Аурель обернувся до полотна, і його погляд раптом став таким, ніби він побачив привида, який читає інструкцію, де написано не оживати.

— Цей… рано, — прошепотів він і зробив крок назад.

Тео скосив на нього око:

— Ти впевнений? Бо звучить так, ніби він ще не зарядився повністю.

Полотно здригнулось.
Мазки фарби завертілися спіраллю.
І з цього барвистого водовороту вийшла…

Дівчинка років десяти.

Альфа відреагував першим: підскочив, гавкнув раз, другий, третій — але не злісно, а розгублено, так само як б гавкнув пес, який побачив дитину, що одночасно пахне майбутнім і домашніми пиріжками.

Волосся — розпатлане й блискуче, як у Леї в дитинстві.
Очі — нахабно-щирі, як у Тесси, коли вона придумує чергову авантюру.
Посмішка — широка, пряма, абсолютно безстрашна, як у Арі, коли вона дивиться на світ так, ніби він їй винен цукерку й вибачення.

Дівчинка ступила на траву і одразу ж оглянулась, ніби перевіряючи — чи досить драматично вийшла.
Потім коротко струсила волосся — з виразом «я готова до своїх глядачів».

— Привіт, — сказала вона і поправила на собі сукню з намальованих кольорів. — Ви мене кликали?

Усі завмерли.

Ерік — перший.
Він застиг так, ніби йому щойно показали рахунок за ремонт після експериментів Лума.

Його голос зірвався:

— Хвилиночку…
— Секундочку…
— Так, стоп…

Він вказав на дівчинку рукою, що трохи тремтіла.

— Хто… Ти…?
Дівчинка хитнула головою.

— А ти мене не впізнав?

Лум прошепотів:

— Тату, вона твоя? Бо… трохи схожа на тебе. І трохи… на маму. І… трохи на всіх нас одразу.

Кая кивнула:

— І трохи на мене, коли я злюся!

Арі показала обома ручками на дівчинку:

— А-Ма! А-МА!!!

Тесса в цей момент відчула дивне — дуже дивне: хвиля тепла, яка піднялася від грудей і стала колом навколо серця.
А за нею — страх, такий тихий, що ледве чути, але він там був.

— Це… дуже схоже на генетичний хаос, — прошепотіла вона під ніс.

Ерік, не відводячи очей від дівчинки:

— Тес… ти це бачиш?..

— Бачу, — видихнула вона. — І якщо це моя фантазія — вона має фантастичне почуття гумору.

Лея тихо, крізь зуби, шепнула Вирію:

— Скажи мені, що це не якийсь мистецький пророцький кошмар.

Вирій відповів так само тихо:

— Якщо це пророцький кошмар — він дуже милий.

Дівчинка зробила кілька кроків до них і зупинилась прямо перед Тессою.
Поглянула так, ніби знала її сто років.

І тихим, теплим голосом сказала:

— Мамо… не плач. Я тут.

Тесса різко вдихнула, але слова застрягли в горлі.
Наче щось велике й ніжне стиснулось у грудях.

Ерік так само завмер — очі в нього стали величезні, як у людини, якій вперше подарували Всесвіт у коробці від взуття.

— Мамо? — повторив він хрипло. — Вона… вона сказала мамо?

Тесса обхопила себе руками, ніби тримала серце в долонях.

— Я… не знаю, що вона сказала. І чому вона це сказала. І взагалі — чому вона існує…

Але голос її зривався, дуже по-справжньому.

Дівчинка посміхнулась, підступила ще ближче й обійняла Тессу за талію — легко, впевнено, так, ніби робила це завжди.

Тесса застигла.
Руки самі собою лягли їй на плечі дитини.
Вона дивилась на знайомо-несхожі риси обличчя й відчувала, як щось м’яке тремтить у грудях.

— Чому ти сказала… — тихо почала вона.

Дівчинка не дала закінчити:

— Бо ти моя мама в тому, що буде.

Ерік зойкнув так, що Векс підскочила:

— Вона пророкує! Я не готовий! Я взагалі не готовий ні до чого, що росте швидше, ніж Арі!

— Ей! — образилась Арі й вдарила повітря кулачком.

Лея притримала Арі на руках, щоб та не полізла знайомитись надто активно:

— Спокійно. Це… це просто прояв часових швів. Мистецький ефект. Нервовий сюрреалізм.

Вирій тихо підштовхнув її плечем:

— Кохана… ти теж у шоці.

— Ні!

— Ну… так.
— Дуже.