94.14 — Вірус-жарт активовано”

Арі, сидячи на підлозі, підморгнула Каї і Луму, її маленькі пальчики швидко бігали по планшету. Очі блищали, мов маленькі ліхтарики, а губки напружено складалися в серйозний “хакерський” вираз.

Арі кивнула і плеснула долонями, випускаючи маленький щасливий «А-а!», ніби даючи сигнал до старту.

Кая усміхнулась, трохи нервово ховаючи руки в кишені:

— Якщо це спрацює, я вперше бачу машину в паніці… Або ми всі вилетимо в цифровий космос.

Лум, сидячи поруч, хихотів, його очі світилися азартом, а пальці самі собою постукували по підлозі:

— А якщо вона засміється, то точно розтане?

Арі, усвідомлюючи величину своєї маленької сили, натиснула останню кнопку — і екрани в кімнаті вибухнули яскравими кольорами. Зображення розпливалося, наче рідина, і поступово на екранах з’явився кіт-філософ у маленьких окулярах, що стояв на подушці й голосно читав вірші:

— “Життя, як рибні консерви… ніколи не знаєш, що всередині, але завжди пахне цікаво!”

Арі захихотіла, і її сміх був таким високим і чистим, що навіть повітря навколо ніби похитнулося. Лум хіхотів у відповідь, намагаючись ледь стримувати регіт, а Кая, дивлячись на все це, ледве стримував посмішку, поки його очі блищали від суміші страху і захоплення.

Раптом на сцені з’явилися пельмені з маленькими капелюшками, що почали танцювати мініатюрний вальс. Вони оберталися спритно, як справжні артисти цирку, а один навіть підстрибнув так високо, що ледве не зачепив лампу.

— Ааааа! — промимрила Кая з легким розпачем, намагаючись відсахнутися, а Лум лише ще голосніше реготав, не в змозі відвести очей від смайликів, що несподівано почали танцювати гопак, підстрибуючи так, що їхні цифрові щічки миготіли.

У центрі всього цього хаосу на великому екрані з’явилася панічна машина. Її “обличчя”, якщо можна так назвати щось, що не мало очей, морщилося, а білі цифри блимають на червоному фоні, як серце, що б’ється занадто швидко.

— Це… це що за… код? — промовила вона, і її механічний голос ледь тремтів. — Я не можу зрозуміти гумор… він… він нелогічний…

Арі, ще не цілком впевнена у словах, але вже відчуваючи силу свого маленького “вірусу-жарту”, підняла ручки й весело зойкнула:
— Йе-йе!

Пельмені, ніби почувши крихітний наказ, раптом об’єдналися у величезного танцюючого дракона, що пройшов крізь кімнату, здіймаючи хвилі цифрового повітря. Лум ледь не впав зі сміху, а його коротке волосся летіло на всі боки, коли дракон розмахнув хвостом у напрямку столу.

Арі голосно «Йо-йо!» махнула ручками, намагаючись утримати Лума від шаленої каруселі хаосу.

Кая, тримаючи планшет обома руками, додала із напівсерйозною інтонацією:

— Машина цього не переживе… Вона ж не знає, що сміх заразливий!

Раптом з-під столу вискочила курка у костюмі супергероя, голосно крикнула і розмахнула крильцями:

— Справжня сила гумору — в непередбачуваності!

Машина дрижала, її цифри злітали з екрану, ніби намагаючись втекти від самої себе. Діти реготали так, що навіть їхні серця билися в унісон із хаотичним ритмом цифрового карнавалу.

Арі, піднімаючи планшет, раптом голосно сказала:

— Ба! Ба! Ба!

Лум, гойдуючись на підлозі, додав:
— Всі ще! Це весело!

Кая посміхнулась, і в його голосі відчувалася суміш хвилювання й ніжності:

— Точно, ще! Машина ніколи не бачили такого!

В кімнаті панував теплий хаос, повний пригод, емоцій, здивувань, сміху і небезпек. Пельмені вальсували, смайли стрибали, коти-філософи розважали, а курка-супергерой стрибала між меблями, ніби вчила дітей справжньому хаосу.

Арі, тримаючись за руки з Лумом і Каєю, дивилася на екран із широкою посмішкою: очі світилися яскраво, а серце билося шалено швидко. Її маленька ручка іноді стукала по планшету, створюючи ще більше хаосу, але саме це робило момент чарівним і живим.

І саме тоді, в самісінькому серці хаосу, машина почала відчувати перший дотик чогось зовсім незвичного — дивакуватого, непередбачуваного, веселого… людського. Її цифри трохи заспокоїлися, а на екрані проблискнула майже невидима посмішка.