93.3 — Сліди крихт та секретних печив

Діти рушили квартирою, наче справжні шпигуни, але зі сміхом та захопленням, що видавало їхній вік. Крихти печива з кухонного столу тихо хрустнули під маленькими ніжками, утворюючи своєрідний “шпигунський слід”, який ніби шепотів: «Іди далі, маленький агенте».

— Дивись! — показала Кая, нахиляючись над крихтами, її очі блищали від азарту. — Вони ведуть до дивана! А звідти… туди! — вона кивнула на стіл, де ще залишилося трохи крихт.

Лум підхопився на пальчики і підійшов, виявивши ще одну купку крихт:
— Слід веде далі! І, здається… хтось залишив маленькі сліди взуття! — голос його був сповнений трепету та азарту. — Я їх бачу!

Арі, маленька бешкетниця, повзала поруч, махаючи ручками й намагаючись схопити крихти, що падали на килим. Її лепет був хаотичний і веселий: “Ба! Ба! Га!”, а сміх розливався по кімнаті, мов дзвінкі дзвіночки. Кожен рух її маленьких ручок створював дивну мелодію, немов вона вже сама була частиною шпигунського плану.

Альфа весело гавкав і стрибав навколо дітей, підганяючи їх. Кожного разу, коли він відчував, що цікаво може ховатися в куточку, де нічого не було, він весело вискакував туди й оглядався, ніби повідомляючи: «Я тут, все під контролем! І ніяких непередбачуваних катастроф не буде… або майже».

— Лум, будь обережний! — крикнула Кая, коли він спритно стрибав по стільцях, намагаючись оглянути верхні полиці. — Не впади в кошик із іграшками!

— Не хвилюйся! — реготав Лум, балансуючи на останньому стільці. — Я — Головний Липкий Слід! — і при цьому ледь не зісковзнув прямо в кошик із плюшевими ведмедиками, але Кая миттєво підставила руку й допомогла йому втриматися.

Арі, зацікавлена, сіла на килим і махала ручками, намагаючись “допомагати” піднімати стілець:
— Ба! Ба! Бууу! — реготала, коли стілець хитнувся, і Лум сміявся, намагаючись утримати рівновагу.

— Тримайся, Арі! — сміявся Лум, — Ти майже зробила шпигунський переворот!

Кая підсміювалася:
— Це наша перша справжня небезпечна операція! І ми вже майже впали… майже!

Альфа, спостерігаючи за ними, кинув короткий гавкіт, ніби підтримуючи: «Так, продовжуйте, маленькі агенти, але без катастроф».

Лум нахилився, роздивляючись сліди:
— Сюди веде дорога… дивіться! Крихти перетнули весь коридор і ведуть на горище!

Кая підстрибнула від радості, і її очі світилися захопленням:
— Значить, ми на правильному шляху! Агентство успішно розпочало перше розслідування!

Арі, заплутана у власних ніжках і крихтах, реготала ще голосніше, майже падаючи на килим, і Лум підхопив її, оберігаючи від небезпеки:
— Ба-Бум! Тримайся, маленька шпигунка!

Дорослі спостерігали з диванів і кутків кімнати. Вирій нахилився до Леї, шепотів:
— Подивись на них… навіть хаос виглядає організованим.

Лея тихо посміхнулася й поцілувала його руку:
— І так мило. Ніхто не підозрює, що вони насправді маленькі детективи.

Векс і Тео тихо сміялися між собою, спостерігаючи, як діти і Альфа майже створюють катастрофу, балансуючи між сміхом і небезпекою:
— Вони вже краще справляються з розслідуванням, ніж ми очікували, — пошепки сказав Векс.

— І при цьому не зламали нічого серйозного… поки що, — додав Тео, ледь торкаючись його руки.

Коли діти підбирали крихти та досліджували підлогу, траплялися смішні пригоди:

— Лум випадково наступив на плюшевого зайця, і той впав зі смішним “бумом”, що змусило Арі реготати.

— Кая намагалася підняти стілець, щоб дістатися до маленького сліду, але Лум ледь не застряг у кошику з іграшками.

— Альфа стрибав за ними, намагаючись “підказувати”, але декілька разів випадково збив маленьку коробочку з кексами, і сміх дітей лунав ще голосніше.

Діти, тримаючись за руки, рухалися вперед, сміючись і реготучи, а Альфа біг попереду, заглядаючи під кожен кут. Маленькі шпигуни залишали за собою веселий слід із крихт, сміху та очікування.

І саме так вони пройшли по квартирі, майже непомітно для дорослих, і дорога вела їх прямо до горища, де чекало щось неймовірне — казкове й приховане, як ніби створене саме для їхньої маленької шпигунської пригоди.