92.2 — Запис, якого я не робила, і кавун, якого ще не зрізали

Круглий стіл стояв на першому поверсі, у великій кухні-студії агенції. Ця кімната була серцем будинку: простора, тепла, з великими вікнами у двір, ароматом свіжої кави та хронічним відчуттям, що саме тут починаються всі найгеніальніші, найбожевільніші та найбільш фатальні рішення в історії агентства.

Стіл, як завжди, виглядав так, ніби хтось спробував його накрити, але десь на півдорозі втратив фокус і робив усе хаотично. Три кружки кави, дві чашки чаю, недоторканий бутерброд Вирія (як закон — до восьмої ранку заборонено), дві ложки, які навіть не мали тут бути, і половина кавуна.

Того самого кавуна.

Який Тесса ще не купувала.

— Добре, — сказала вона, ставлячи руки на стіл як адвокат, що збирається розпочати справу свого життя. — Якщо хтось мені зараз скаже, звідки це… — вона ткнула пальцем у кавун, — я буду вдячна. Дуже. Щиро. І, можливо, перестану нервово хихикати.

Вона таки хихикнула.

Трохи.

По-істеричному

Але перш ніж хтось устиг відповісти, під столом пролунав звук, який жоден із них не планував почути цього ранку:

Чавк. Чавк. Чавк-чавк.

— Ні, — прошепотіла Лея. — Тільки ні…

Всі дружно нахилилися.

Під столом сиділи Лум і Кая, як два агенти секретної операції «Кавун-2077», озброєні ложками (які вони явно поцупили зі стільниці), і жерли кавун із виглядом богів хаосу.

Кая сиділа рівно, ніби на офіційній дегустації.

Лум — навприсядки, з виразом «я не винен, це життя».

— О, прекрасно, — сказала Векс, закочуючи очі. — Наші діти офіційно проводять ритуал виклику духів під столом. Їм бракує лише чорних свічок, і можна починати викликати дух кавуна-покровителя.

— Мама, ми тільки трошки… — винувато промимрив Лум, протираючи липкі руки об шорти.

Шорти не вижили.

Тео теж зазирнув під стіл і похитав головою:

— Ви їсте кавун, якого не існувало п’ять хвилин тому.

Кая гордо підняла ложку:

— Зате він магічно смачний!

— Він навіть занадто смачний, — погодився Лум, підморгнувши кавуну, наче між ними був змовницький договір.

— Тессо, — прошепотів Ерік, схиляючись ближче, — скажи, що ти таки купувала цей кавун…

— Я?! — Тесса аж тикнула в нього пальцем так різко, що він відсахнувся. — Я?! Ерік, я вчора купила молоко, хліб і той безглютеновий батончик, який ти вночі з’їв. Все!

Ерік почервонів:

— Я думав… він буде несмачний…

Тесса примружилась:

— А ти все одно його з’їв.

— Ну… так.

— Ти диво.

Вона ніжно, але напівжартома стукнула його плечем.

Ерік усміхнувся й торкнувся її талії — тихо, ніжно, підтримуючи.

— Гей, — тихо втрутилась Лея, — ми ще не обговорили найважливіше.

Усі повернулись до неї.

Бо саме в цей момент між їхніми стільцями повзла Арі.

У повній серйозності.

Як командир спецоперації.

На голові в неї була металева миска для печива — наче шолом для проникнення в паралельні світи.

На колінах — потужна рішучість.

На п'ятах — Альфа, який рухався за нею, як тілоохоронець-привид, і тихенько поскуголював.

Альфа не гарчав — він скаржився. Його тінь знову відстала на шість секунд.

— Сонечко, — Лея підняла Арі на руки, зняла миску. — Що ти робиш?

Арі широко позіхнула, втупилась в кавун… і видала:

— Та-аам

І ткнула пальчиком у кавун.

У холодильник.

У Еріка.

У тінь Альфи.

Потім у Лея-рукав і знову почала його жувати зі стогоном задоволення.

— Це… максимально інформативно, — сказав Тео.

— Надзвичайно, — погодилася Лея, обережно погладжуючи доньку по спинці. — Хоча я не певна, що це нам допоможе.

Команда зібралась навколо столу.

Тиша трималась рівно три секунди.

Потім Вирій повільно, з тією самою «я зараз скажу щось важливе, тримайтесь» манерою заговорив:

— Це… хтось робить.

— Будь ласка, уточни, що ти маєш на увазі, — попросив Тео.

Вирій поклав руки на стіл, наче збирався презентувати наукову роботу.

— Це не випадковість. Це — сигнал.

Ерік нахмурився:

— Від кого?

Вирій видихнув.

Погляд у нього став гострий, серйозний.