90.9 — Падіння мафії

Кулер, старий холодильник із червоним неоном, нарешті зрозумів, що його революція руйнується на очах. Він скрипів колесами, намагаючись відкотитися, але Альфа, величний вівчар із блискучою шерстю, уже стояв на його шляху, гарчав і готовий був випустити нову порцію холодних променів, що виблискували, мов лід під сонцем.

— Ти не пройдеш, — буркнув Вирій, готуючись підтримати купол холоду, якщо Кулер спробує прорватися.

— Я… я лише хотів справедливості! — пролунав металевий, глухий голос холодильника, що тепер звучав майже жалюгідно, як старий мафіозі, який зрозумів: сценарій вже не його.

— Тобі потрібна розетка, а не революція, — сказала Лея, спостерігаючи, як кристали морозива зависають навколо, утворюючи маленькі бар’єри між Кулером і дітьми, немов маленький поліцейський кордон.

Кулер на мить замер, поглянув на маленькі орбіти кристалів, що обережно оточили його. Його неон миготів, мов серце, що б’ється у страху й нерішучості.

— А я… я думав, що вони… що вони мають смак життя… — пробурмотів він, ледве тримаючи форму дверей, ледве вловимий скрип яких додав драматизму.

— Дивись, — підійшла Тесса, нахиляючись до нього, — справжня сила не в страху. Вона в любові, турботі… і трохи в морозиві.

Навколо пролунав тихий сміх — навіть холодний неон Кулера здавався теплішим і менш грізним.

Ерік, стискаючи руку Тесси, спостерігав за діями дітей і кивнув:
— Отакі ми, рятівники десертів.

— І любителі поцілунків, — додала Тесса, легенько підморгнувши.

— Тсс, не перед дітьми! — кинув Вирій, помітивши, що Лум і Кая вже спритно розподіляють залишки морозива між собою і Арі, зовсім не звертаючи уваги на дорослих.

Арі сміялася, розмазуючи полуничний крижаний кристал по щічці, і видала свої перші зрозумілі слова:
— Ще! Ще морозиво!

— Добре, маленький генерале, — посміхнулася Лея, піднімаючи Арі на руки. — Операція “Повертання морозива додому” успішно завершена.

Альфа, нарешті розслабившись, ліг поруч із куполом, виляючи хвостом, залишаючи крихітні крижані візерунки на піску. Його очі блищали гордістю, а на спині з’явилася жартівлива табличка, яку Вирій прикріпив:

«Служу холодно і віддано».

Кулер, поступово повертаючи колесо в нейтральне положення, ледве ворушився, і навіть він здавалося трохи здивований власним “поразковим” станом.

— Мабуть, варто просто включити мене у морозивну команду, — бурмотів він, ледве чутно, — замість того, щоб намагатися повставати…

— Ось це вже звучить більш конструктивно, — посміхнулася Лея, підморгнувши Еріку. — Або хоча б знайдемо тобі нову розетку.

Тесса ніжно поклала руку на плече Еріка:
— Все одно, отакі ми — рятівники десертів.

— І любителі поцілунків, — додав Ерік, дивлячись на кристали морозива, що поверталися на свої орбіти, мов віддані підлеглі.

— Тсс, не перед дітьми, — усміхнувся Вирій, обіймаючи Лею і Арі одночасно.

Море плескало під легким вітерцем, сонце гралося у крижаних кристалах, створюючи неповторну веселку над пляжем. Усі стояли, завмерши, відчуваючи одночасно тривогу і задоволення: битва закінчена, але її магія залишиться з ними надовго.

Маленькі Лум і Кая вже ділили крихти морозива, як справжні генерали-кухарі:

— Ось тобі шматочок ванілі! — вигукнув Лум, підсовуючи крихітну кульку кристала Векс.

— І шоколад тобі, — додала Кая, кидаючи крижаний шматочок Тео.

Всі сміялися, діти раділи, а Кулер тихо скрипів, здаючись менш грізним, ніж навіть невеликий шматочок полуничного морозива.

Вітер приносив аромат ванілі, шоколаду та карамелі, змішуючись із солоним запахом моря. Лея глянула на Вирія, притискаючи Арі до грудей:
— Ми врятували їх усіх… Але знаєш що? Це лише початок.

— Так, — підхопив Вирій, посміхаючись. — Попереду фінал, і він буде таким солодким, що залишиться у пам’яті назавжди.

Всі на мить завмерли, вдихаючи солодкий аромат перемоги й холодного повітря, знаючи: свято врятовано, морозиво повернулося на свої місця, а маленькі герої — Лум, Кая і Арі — отримали свій перший великий урок мужності та командної роботи.