87.14 — Палата з гарбузами і примарами

Палата зустріла їх теплим світлом, яке переливалося від гірлянд із маленьких лампочок, тихо миготіло по стінах, кидаючи танцюючі тіні на гарбузи і паперового кажана. На столику стояв маленький гарбуз із вирізаною усмішкою, а паперовий кажан над ліжком виглядав так, ніби охороняє кожен подих, кожен крок. Повітря пахло кавовим ароматом термоса, залишеного з дороги, і водночас — легким запахом антисептика і напруженого очікування.

Лея лежала на ліжку, стискаючи живіт, але посмішка пробивалася крізь хвилі болю. Вона дивилася на прикраси і тихо сміялася:
— Хіба не іронія… — сказала вона крізь стискання зубів від нової хвилі переймів. — Пологи в Геловін, а я серед гарбузів і примар.

Вирій сидів поруч, тримаючи її руку, пальці міцно переплетені, як оберіг. Його очі не відводилися від її обличчя, спостерігаючи за кожним рухом і кожним вдихом.

— Ти виглядаєш як королева цього свята, — прошепотів він, намагаючись розрядити напруження легким гумором. — А я… — він трохи посміхнувся, — мушу бути твоїм лицарем у блискучому світлі лампочок.

Лея скоса поглянула на нього, намагаючись зупинити посмішку, яка рвалася назовні:

— Лицар? У костюмі Вирія? — сміх перервався болем, але все одно пробився. — Ну, краще, ніж нечисть у коридорі.

В цей момент Тесса стояла біля ліжка, однією рукою підтримуючи Лею під спину, а іншою нервово поправляла гірлянди:

— Дихай, Лея! Я поруч, ти справишся! — кричала вона, коли хвиля болю змусила Лея стогнати. — А якщо що, я вам усім покажу, як перетворити палату на справжню зону виживання Геловіну!

Ерік, що тримав сумку з речами, злегка присів на край ліжка, притискаючи її руку до своїх губ:

— Лея, ти неймовірна. Тримайся. Я з тобою. Справжній хаос сьогодні, але ми разом. — Його голос тремтів, бо не тільки хвилювання, а й безмежна любов до неї робили його вразливим.

Векс сиділа поруч, ніжно обіймаючи плече Леї, шепочучи заспокійливі слова:

— Дихаємо разом. Разом ми пройдемо це, Лея. Я тут, і ніхто не залишиться осторонь.

Тео, стоячи біля ліжка, намагався з гумором зняти напруження:

— Якщо тут буде привид, я його першим зустріну! — сказав він, махаючи руками, але його очі уважно стежили за кожним рухом Леї. — А ви просто дихайте, все буде добре!

Маленькі діти — Лум і Кая — стояли поруч з подивом і тривогою водночас. Лум тримав піднос із чаєм та закусками, а Кая намагалася допомогти, підставляючи руку, щоб підхопити щось, що випадало.

— Лея, тримайся! — закричав Лум, намагаючись бути серйозним, хоча у його голосі проступав страх. — Ми тобі допоможемо!

— Я тримаю тебе, Лея! — додала Кая, дивлячись на неї з серйозністю, якої не очікували від такої маленької дитини. — Ти сильна!

Альфа, пес, притиснувшись до ніг Леї, тихо скавчав, злегка піднімаючи голову, ніби намагаючись подати знак: «Все буде добре, я поруч». Лея гладила його голову крізь хвилю болю, і відчуття тепла від нього ніби заспокоювало кожну клітину її тіла.

Медсестра, що зайшла з усмішкою і перевіряла обладнання, мовби не помічала хаосу, лише лагідно глянула на Лею:

— Найвеселіше свято у вашому житті! — сказала вона, відчуваючи, що саме зараз гармонія та любов переплітаються у повітрі. — Гарбузи, сміх, примари — і все це допоможе розрядити напругу.

Весь простір палати, з гарбузами, примарами та м’яким світлом, зібрав у собі турботу, гумор і любов усіх навколо. Кожна тінь від гірлянд, шелест паперового кажана, запах кави та антисептика, кожна рука — Вирія, Тесси, Еріка, Векс, Тео, Лум і Кая — створювали нитку безпеки, що тримала Лея у центрі їхньої уваги.

— Готова, Лея? — спитала медсестра лагідно, дивлячись на її очі.
— Так… — видихнула Лея, вплітаючи пальці у руки Вирія. — Так, я готова.

І навіть маленькі деталі, як падаючі тіні від лампочок, шелест кажана, тихі кроки медсестри, лагідні слова друзів та теплий погляд Вирія, здавалося, готувалися стати свідками найбільшого дива, яке ось-ось мало з’явитися на світ…