84.2 — Перша зустріч із пранкерами

Після хаосу на площі детективи разом із Каєю, Лумом та Альфою увійшли до великого складу, де пахло солодкуватим соком, борошном і чимось злегка горілим — мабуть, підгоріли пироги, поки всі ганялися за помідорами. Діти, як справжні маленькі агенти, вже бігали поміж коробками, тримаючи відра, готові ловити червоних «порушників». Лея обережно трималася збоку, підтримуючи живіт, щоб не спіткнутися серед хаосу.

— Лум, дивись під ноги! — крикнула Тесса, але Лум вже стрибав через коробку з баклажанами.
— Кая, тримайся! — гукнув він, махаючи відром і сміючись так, що від його сміху у дітей відскакували помідори.
— Я зараз зловлю його! — реготала Кая, підкидаючи свій помідор у повітря, і навіть Альфа, який зазвичай поводився серйозно, не втримався: підстрибував, намагаючись перехопити «втікача», а лапами м’яко шльопав по слизькому полу.

Всередині складу атмосфера ставала дедалі хаотичнішою: помідори хитрували, стрибали з коробки на коробку, залишаючи після себе яскраві сліди, які нагадували смайлики.

— О, дивись! — показала Векс на стіну, де сік утворив майже усміхнене личко. — Це явно підказка!
— Підказка чого? — нахмурився Тео, намагаючись схопити ще один хитрий помідор.
— Ну, дивись, вони ж малюють нам смайлики! — сміялася Векс. — Це ніби знак, що нас кличуть за ними.

Вирій обережно нахилився до одного з «втікачів», який 

раптом плюхнувся йому на плече. Лея швидко дістала серветку і витерла сік, тримаючи його руку на мить довше, ніж потрібно. Вона обережно нахилилася, відчуваючи, як легкий поштовх нагадує про її шостий місяць

— Ти весь у «ранковій росі», — прошепотіла вона ніжно.
— Що ж, полювання почалося… — посміхнувся Вирій, і їхні пальці ненавмисно переплелися.

У цей час Векс і Тео сперечалися, хто перший схопить наступного «бойового томата».

— Я перший! — вигукнув Тео, виставляючи руки.
— Тільки спробуй! — засміялася Векс і підскочила, щоб перехопити той же помідор.

Їхній жартівливий бій швидко перетворився на кумедний поцілунок у борошні, коли Тео випадково впав у мішок, залишивши їх у білому пилу і сміху, який лунав усередині складу.

Тесса і Ерік теж не відставали. Ерік намагався схопити помідор обома руками, але той хитро вислизнув і вдарив його по носі, після чого він впав у коробку з апельсинами. Тесса швидко підхопила його, і їхні обличчя опинилися зовсім близько.

— Треба більше тренувань, — сміялася Тесса, тримаючи його руку.
— А то я стану «помідорною жертвою», — жартував Ерік, нахиляючись, щоб допомогти їй відтерти сік.

Між тим, Кая й Лум влаштували власне «детективне розслідування». Кожен червоний слід на підлозі або стіні викликав у них захоплений регіт:

— Лум! Подивися! Це слід веде до… величезної коробки з перцем! — Кая сміялася, показуючи пальцем.
— Альфа, там щось ворушиться! — Лум підстрибував, а собака з серйозним виразом морди нюхав сліди, періодично лизав дітям руки, намагаючись «допомогти» розслідуванню.

Діти ганялися за крихітними «втікачами», а Альфа уважно слідкував за всім, іноді стрибаючи в повітря, щоб перехопити хитрого помідора, і тихо сопів від збудження.

— Вони готують ще щось! — засміялася Кая. — Може, напад на великий пиріг!
— Або на нас! — додав Лум, підкидаючи помідор у повітря, аби Альфа спробував його зловити.

Склад поволі перетворювався на кумедну арену, де сокові сліди на стінах і підлозі створювали хаотичний, майже живий малюнок.

— Добре, що ми всі тут разом, — тихо промовила Лея, тримаючись за руку Вирія. Лея поклала іншу руку на живіт, посміхаючись від невеликого руху всередині. — Це буде… цікаво.
— Дуже цікаво, — посміхнувся він, спостерігаючи, як помідори стрибають і залишають сліди.

Усі, від дорослих до дітей і навіть Альфи, стояли на порозі першої справжньої детективної пригоди з абсурдним томатним присмаком. Смужки червоного соку на підлозі й стінах блищали у променях сонця, відбиваючи веселий хаос і непередбачуваність того, що ще чекає героїв у цій смішній детективній історії, готуючи їх до перших зачіпок, які ось-ось з’являться.