82.16 — Пастка у пам’яті

Лабораторія-пекарня перетворилася на щось майже сюрреалістичне: баночки мерехтіли кольорами, ароматами прянощів і кремів насичували повітря, а тіні на стінах вигиналися так, ніби самі шепотіли попередження. Але найнебезпечніше ховалося у невеликій кімнаті, де Амнезіус хитро розставив солодощі: мармеладні гірки, шоколадні фонтанчики, маленькі тістечка, що сяяли, мов живі зорі.

Кая, тримаючи лапи Альфи, не могла втриматися від спокуси. Її очі блищали від радості, серце калатало, а маленьке тіло тремтіло від поєднання страху та азарту. Векс, помітивши це, кинулася до неї:

— Кая! Стоп! — голос Векс розривало тривожною ноткою. — Не йди туди, це пастка!

Але дівчинка вже зробила крок уперед, її пальчики тремтіли, а серце тягнулося до солодкого сяйва.

Тео миттєво піднявся:

— Кая! Стояти! Не чіпай їх!

Магія солодощів була сильнішою, ніж застереження. Кая простягла руку, і її очі на мить загубилися в блискітках шоколаду.

Лум миттєво крикнув:
— Альфа!

Великий собака миттєво рвонувся вперед, лапи котилися по підлозі, хвіст стукав, мов барабан тривоги. Він схопив Каю за комір, обережно, але непохитно, і рвучко відтягнув від солодощів. Дівчинка спробувала вирватися, але його сила була бездоганною.

Очі Альфи, великі й уважні, мов говорили: «Ти в безпеці, маленька». Його тіло напружено стояло, готове до будь-якої загрози.

Кая, дихаючи швидко, тихо прошепотіла:

— Я… я хотіла…

Векс, підбігши ближче, обійняла її плечі:

— Я знаю, маленька, але ми не дамо тобі загубитися. Це пастка, і ми тримаємо тебе тут, з нами.

Тео присів поруч, стискаючи руку Векс, а голос його був сповнений рішучості, хоча всередині кипів страх:

— Ми разом. Ми всі разом. Тримайтеся, не відпускайте нікого!

Тесса і Ерік стояли трохи далі, їхні погляди були напружені, а серця калатали. Тесса відчула холодок страху: вона знала, що навіть секунда може коштувати дітей. Ерік, стискаючи її руку, тихо шепотів:

— Ми не дамо їх загубити. Я тримаю тебе, а ти тримай їх. Разом ми сильніші.

Лея відчувала, як малюк ворушиться при кожному шумі й рухові, і це нагадувало їй, що кожна секунда важлива для всіх нас.

Але Амнезіус не спав. Його невидимі очі, ховаючись у тіні, слідкували за кожним рухом. Він тихо хихотів, знаючи, що магія солодощів вже зачепила дітей і торкнулася емоцій дорослих.

Лум уважно оглядав кімнату, піднімаючи руку для сигналу:

— Вони зараз слабкі. Будь-яка нова ілюзія може зачепити їх ще глибше. Не відпускайте нікого.

Альфа повільно відступав, тримаючи Каю за комір, демонструючи безпеку і контроль. Його погляд уважно сканував кімнату: кожен рух, кожен запах чи тінь — він був готовий рвонути на захист миттєво.

Векс, дивлячись на дітей і дорослих навколо, тихо промовила:

— Ми пройдемо через це… разом. Ми тримаємося разом.

Тут на мить повітря стало густим від тремтіння сердець усіх присутніх. Сльози блищали на очах, серця калатали шалено, а тіні на стінах здавалися живими свідками небезпеки.

Кая, ще тримаючись за Альфу, вже трохи заспокоїлася, інтуїтивно відчуваючи безпеку поруч із дорослими. Тео нахилився, притискаючи її плечі:

— Ти не одна, ми тут. Ми допоможемо тобі пам’ятати все важливе.

Векс, відчуваючи, як серце трохи розпустилося від полегшення, міцно притиснула Каю до себе:

— Ми не дозволимо нікому тебе загубити. Ніхто.

Тесса, стискаючи руку Еріка, ледве видихнула:

— Всі живі, всі разом… але ми не можемо втратити пильність.

Емоційне напруження досягло свого апогею: діти зачаровані магією солодощів, дорослі намагаються втримати контроль, а тіні і запахи мерехтливих баночок створюють відчуття, що небезпека може підстерегти в будь-який момент.

І група, тримаючись разом, рушила далі. Кожен крок був обережним, але об’єднання сердець і твердий контроль давали надію, що попереду їх чекають випробування ще складніші, де пам’ять і любов стануть найціннішими щитами.