81.5 — Кухня морозивного божевілля

Тесса стояла посеред кухні, спостерігаючи, як сонячні промені розплавляють навіть тінь від підвіконня. 

— Якщо спекотніше, ніж у печі, то можна хоча б у морозиво перетворити хаос, — пробурмотіла вона собі під ніс, витягаючи величезний пластиковий контейнер із морозивною основою. Ледь не ковзаючи по краплях розтопленого шоколаду, вона реготала сама над собою.

— Що ми робимо сьогодні? — вигукнув Ерік, обережно заходячи до кухні, тримаючи телефон, як справжній фотограф, готовий зловити момент «кулінарної революції». Його брови піднялися так високо, що Тесса ледве не сміхом впала на підлогу.

Тесса, уже вся в борошні та рідких кремах, розпливлася в усмішці. 

— Ми створюємо меню, яке змусить людей задуматися, чи вони випадково не потрапили в портал у світ божевілля. Борщ-морозиво на паличці, манка в ріжку, котлета-сорбет і... пельмені-ескімо.
Ерік лише підняв брову, але в його очах блищав інтерес.

— Пельмені-ескімо? Ти серйозна?

— Абсолютно! І не лише серйозна, а й геніальна, — виправдала себе Тесса, на повну експлуатуючи вентилятори: великий на кухні, середній у коридорі, маленькі — по всій вітальні. Вітер розганяв білі пір’я з подушок, а легкі рушники літали, як маленькі прапори перемоги.

— Ой, ти жартуєш… — прошепотів Ерік, хитаючи головою, коли шматочки морозива з борщу й котлети зависли у повітрі, мов крихітні планети.

Тесса поставила на стіл «пельмені-ескімо» й встала біля нього, спостерігаючи, як Ерік обережно бере одну паличку. Він робить вигляд, що кожен шматочок — це витвір мистецтва, роздивляється його під різними кутами, крутить у руках, немов дорогоцінний камінь.

— Ммм… Смак, що поєднує глибину борщу, та ніжність морозива, — серйозно вимовив Ерік, нахиляючи голову набік, і Тесса ледве стримала сміх.

Вона не витримала: 

— Тобі смішно?

— Ні… Це —… мистецтво! — парирував він, роблячи величезні очі, але ледве стримуючи посмішку.

Тесса не втрималася і схопила маленьку ложку, шльопнула трохи морозива на його ніс. Ерік вистрибнув назад, регочучи, і у відповідь закинув на неї маленьку порцію борщу-морозива. Їхня кулінарна війна розгорілася з повною шаленою енергією.

Нарешті Ерік хитро посміхнувся, підкотив до неї на колінах (ну майже) із ложкою морозива. 

— Тесса… твої ідеї ще божевільніші за цю спеку, — промовив він, і його очі блищали, мов маленькі льодові кристали.

Вона лише зітхнула і присіла на підлогу поруч із ним, щоб не втратити баланс через вентилятори, що кидали повітря з усіх боків. 

— І знаєш, я не планувала таку конкуренцію з борщем, — пробурмотіла вона, витираючи шматок морозива з щоки.

Не встигла вона нічого відповісти, як він нахилився і провів ложкою по її губах, залишивши маленький слід морозива. 

—Ну що ж… здається, це наш перший поцілунок у морозивному стилі, — пожартував він, і Тесса, сміючись, відповіла поцілунком, обережно, але із приємним тремтінням серця.

Кухня перетворилася на справжнє божевілля: вентилятори кружляли, морозиво розліталося, як маленькі сніжки, а Тесса й Ерік сміялися так, що навіть стіни, здавалося, відбивали цей сміх. Борошно піднімалося хмарами, накриваючи підлогу й меблі білим туманом, а аромат морозива і трохи сміливого борщу плутався, створюючи дивний, але чарівний коктейль запахів.

— Здається, моя голова трохи замерзла, — пробурмотіла Тесса, потираючи скроні, але її очі світилися від радості.

— Моя теж… але це найсолодша заморозка у світі, — відповів Ерік, проводячи рукою по її плечу, й вони обидва розсміялися від одночасної іскристої комедії.

І поки Ерік витягав ще одну ложку «пельменя-ескімо», Тесса зрозуміла, що справжнє мистецтво не в рецепті, а в моменті, коли можна разом сміятися, бавитися й закохано забруднитися морозивом. Мить, коли хаос стає гармонією, а сміх — головним інгредієнтом.