75.6 — Кавунові пастки

Вхід до старої пральні перетворився на справжній атракціон із хаосу й сміху: коридори були завалені кавунами, що котилися під ногами, зі стелі звисали зелені кулі, а сходи перетворилися на ковзанку зі слизької м’якоті. Суміш запаху кавунового соку, старого бетону та ледь помітного пилу створювала атмосферу абсурдної, але захопливої небезпеки.

— Ого! — вигукнула Тесса, обережно переступаючи через ще не розбитий кавун. — Це схоже на лабіринт із фруктів! Хтось точно готувався до нашого візиту!

Ерік уже намагався ухилитися від чергового плоду, що летів із стелі:

— Тесо, дивись! Оце, мабуть, «кавуняча бомба»! — він притиснув кавун до грудей, ухиляючись від ще одного, що летів збоку.

— Я бачила її першою! — заперечила Тесса, ухиляючись від падіння ще одного зіпсованого плоду. — Ти завжди так — спочатку дієш, а потім думаєш!

Їхня суперечка супроводжувалася чиркаючими звуками ковзання та бризками червоного соку. Кожен крок залишав за ними червоні сліди, що блищали під тьмяним світлом старих ламп.

Вирій і Лея підходили до ковзанки сходами на другий поверх. Вирій обережно підхопив Лея на руки, обіймаючи за талію, і ковзнули разом по липкій підлозі. Лея сміялася так, що її легкий сміх лунав крізь хаос:

— Вирію, я не знаю, як ти це робиш, але мені весело… навіть якщо я скоро вмочуся в кавуновий сік!

— Просто довіряй мені, — усміхнувся Вирій, тримаючи її щільно. — Я не дозволю, щоб ти впала.

Тим часом Векс і Тео не змогли втриматися на ногах: вони посковзнулися й упали в купу кавунів, які накрили їх із головою. Тео, намагаючись не розсипати ще один кавун, випадково схопив Векс за руку й притягнув ближче:

— Ну, принаймні ми тепер офіційно пара… з кавунами, — пожартував він, і посмішка грала на його обличчі, коли вони разом бризкали соком.
Векс не витримала й кинулася його цілувати, вся в липкому соку. Їхній сміх лився, як фонтан, а червоний сік розбризкувався довкола, додаючи сюрреалістичності цій романтичній хаотичній сцені.

— Обережно, кавуни летять! — крикнув Ерік, намагаючись врятувати ще один кулястий фрукт.

— Ти бачив, хто його перший помітив?! — сміялася Тесса, ухиляючись від чергової падаючої кулі. — Зараз ми потрапимо під «кавунячу артилерію» через твою непередбачуваність!

Діти ж влаштували справжнє свято радості. Лум і Кая ковзали по м’якоті, немов по катку, реготали й стрибали, а Альфа, повністю включившись у гру, перекочувався животом по червоних калюжах, стрибав у повітря, «атакував» залишки кавунів і залишав за собою довгі червоні сліди.

— Альфа, ти шалений! — сміявся Лум, ковзаючи, але намагаючись не впасти.

— Гав-гав! — відповів собака, і його захоплені очі світилися азартом і веселощами.

Команда рухалася вперед, кожен ковзок, падіння чи бризок соку створював дивовижне відчуття пригоди і безпечного ризику. Веселий хаос піднімав настрій навіть найсерйознішим детективам, а запах кавуна змішувався із адреналіном і сміхом.

Попереду будівля відкривала нові сюрпризи: коридори ставали все слизькішими, кавуни котилися зі сходів, а повітря було наповнене криками, сміхом і червоним соком. Всі відчували, що зараз вони на межі чогось грандіозного, і ніхто не хотів зупинятися.

І саме серед ковзання, падінь і липкого хаосу вони помітили вузький трап на горище. Тінь від нього доводила, що там щось величезне, а форма й об’єм натякали на серйозну механічну конструкцію… щось, що вже обіцяло нову небезпечну, але захопливу пригоду.

— Дивіться, — прошепотів Вирій, притискаючи Лея до себе, — здається, попереду щось грандіозне. І, чесно кажучи, це виглядає небезпечніше, ніж усі кавуни разом узяті.

Лея стиснула його руку, посміхаючись крізь страх і захоплення одночасно:

— Тоді йдемо разом. Я впевнена, що з тобою я не боюся нічого.

Команда, сміх, падіння, ковзання й липкий червоний хаос підготували їх до нового відкриття — горище, де на них чекала наступна кавунова загадка.