74.8 — «Діти і солодкий хаос»

Кухня нагадувала поле битви після апокаліпсису, тільки замість гармат — бісквіти, замість снарядів — шоколадні торти, а замість диму — карамельний туман. Дорослі, ще задихаючись після сутички з Чокі, залишалися всередині. Вирій уже був за дверима, але решта поки не наважувалася кинутися слідом: спочатку треба було привести себе до ладу.
Векс швидко присіла біля Тео, який тримався за плече, а крізь пальці пробивалася червона смужка крові.

— Сиди спокійно, — наказала вона, нахмурившись. — Хочеш — потім крутитимешся, зараз я маю перев’язати.

Тео спробував жартувати:
— Ой, так серйозно звучить… наче я кандидат на ампутацію.

— Ще слово — і отримаєш друге поранення, — різко відрізала Векс, але очі в неї світилися турботою.

Тим часом Тесса прискіпливо оглядала Еріка, який намагався непомітно витерти карамель із шиї.

— Стій! — вона схопила його за рукав. — А це що? Подряпина чи просто шоколад?

Ерік розгублено підняв руку:
— Ну… я не впевнений. Може, солодка подряпина?

Тесса склала руки на грудях і суворо відповіла:
— Солодка подряпина теж лікується. Сідай.

Ерік скорився, намагаючись не сміятися, але під поглядом Тесси виглядав як школяр, якого застали з розбитою вазою.

І саме в цей момент діти нарешті збагнули, що… дорослі зайняті. А отже — можна діяти!

Лум і Кая, наче двоє маленьких археологів, ступили на липку карамельну ковзанку.

— Це ж справжнє «солодке Елдорадо»! — вигукнув Лум, нахилившись до калюжі шоколаду. Він підчепив пальцем крем і з захватом злизав. — Ммм! Це торт із трьома шарами. Я впізнаю.

— Ти божевільний, — скривилася Кая, але вже через секунду підняла карамельну нитку зі столу й обережно облизала. — Хоча… гаразд. Це як карамельний лід на паличці, тільки без палички.

Альфа, що до цього тримався осторонь, раптом рішуче зайняв позицію між дітьми і найбільшою липкою калюжею, яка ще парувала після вибуху крем-брюле. Він загарчав, попереджаючи: «Не смій!».

— Альфа, ти несправедливий! — обурився Лум. — Ми відкриваємо нову кулінарну науку, а ти заважаєш!

Собака вишкірив зуби і гавкнув так грізно, що Лум мимоволі відскочив.

Кая ж навпаки — вирішила випробувати винахід: вона намотала карамельну стрічку на руку й почала розмахувати нею, ніби ласо.

— Ха! Дивись, я карамельний ковбой! — вигукнула вона й націлилася на друга.

— Не смій! — закричав Лум, але було пізно: липка нитка вчепилася в його рукав. — Ай! Це ж карамельна пастка! Вона роз’їдає свободу!

Діти зареготали так, що навіть дорослі не витримали.

— Та ви що, з глузду з’їхали? — вигукнула Векс, піднімаючи голову від плеча Тео. — Це кухня чи дитячий майданчик у стилі «Апокаліпсис десертів»?

— Але це весело! — гордо сказав Лум, витираючи крем із щоки. — І дуже смачно.

Кая, ковзаючи по карамельній підлозі, втратила рівновагу й упала прямо в купу бісквіту. Вона сиділа, вся обсипана крихтами, й гордо проголосила:
— Я — королева торта!

Ерік тільки схопився за голову:
— Господи… У нас викрадення, монстри, поранення… а вони проводять дегустацію!

Тео, хоч і стискав зуби від болю, пирснув зі сміху:
— Уявіть собі, через роки вони так і скажуть: «Наше дитинство — це коли ми вперше пробували карамель прямо зі стіни».

Альфа тим часом серйозно відтягнув Каю за кофтинку подалі від паруючої калюжі. Собака виглядав єдиним, хто залишався тут «відповідальним дорослим».

— Дякую, Альфо, — пробурмотіла Векс, піднімаючи очі від бинтів. — Добре, що хоч ти тут адекватний.

Лум тим часом оголосив:

— Я вирішив! Коли виросту, відкрию свій ресторан. Називатиметься «Бомба-десерт»!

— Він уже відкрився, — сухо відрізала Векс. — Називається «наш будинок».

Усі дорослі обмінялися нервовими поглядами: між турботою, панікою й солодким хаосом вони вже майже втрачали відчуття реальності.

А діти, сміючись, облизуючи пальці й розмахуючи карамельними нитками, виглядали єдиними, хто щиро насолоджувався апокаліпсисом із тортів.