72.13 — «Святкова млинева феєрія»

Площа світилася кольорами, сміхом і теплом після безлічі пригод. Аромат сирних млинців, меду і масла змішувався з весняним повітрям, а сонце, що пробилося крізь легкий туман, відбивалося у краплях роси на снігу, який ще не встиг розтанути. Барвисті ятки стояли навколо, а святковий хаос створював відчуття справжнього карнавалу: хтось із дітей носив на плечах маленьку снігову фею, інші будували замки з млинців і сосисок, а повітря гудів від сміху, реготу й дзвінких криків.

Лум тримав у руках останній млинець — золотавий, пухкий і ще трохи теплий. Кая підбігла, посміхаючись і стрибуче розмахуючи руками:
— Хто перший?

— Очевидно, я! — Лум нахилився, обережно притримуючи млинець, щоб вона не вирвала його одразу.
— А якщо я його з’їм першою… що ти скажеш?

Кая кинулася вперед, обидві руки простягнуті до млинця, а Альфа, ніби головний суддя, стрибнув і схопив його краєчок лапами. Млинець повільно котився між ними, як справжній акробат, і діти реготали, намагаючись його впіймати:
— Альфа! — сміявся Лум, присідаючи, щоб дотягнутися. — Це наш фінальний млинець!
— Ні-і! — кричала Кая, підтримуючи хаотичну боротьбу. Пес, здається, розумів важливість моменту, і ще вище піднімав млинець, ніби говорив: «Тільки через мене!»

Дорослі спостерігали за цією сценою, не стримуючи сміху. Векс і Тео стояли поруч, тримаючись за руки, а Тео підніс лупу до очей, щоб «офіційно перевірити стан святкової тактики»:
— Ти бачиш, — сміялася Векс, — це майже як розслідування, тільки солодше, липкіше і значно веселішe!

Ерік і Тесса сиділи на лавці поруч, граючись із шматочками млинців. Тесса випадково обпеклася гарячим млинцем, який Ерік підсунув ближче, і голосно зареготала:
— Ти завжди робиш усе надто смачним!
— Тільки для веселих пригод! — відповів Ерік, нахиляючись, щоб підштовхнути ще один шматок до неї. Їхній регіт лунав, як дзвінкі дзвіночки.

Вирій і Лея стояли трохи осторонь, спостерігаючи за хаосом на площі. Лея притиснула щоку до плеча Вирія і тихо сміялася:
— Весна в місті?
— Так, — відповів він, обіймаючи її міцніше. — І вона пахне млинцями, сосисками і справжнім дитячим сміхом.

Надворі здіймалася справжня млинева буря: шматочки падали на сніг, ковбаски котилися по плитці, а Альфа час від часу хапав млинець і кидався бігти, змушуючи Лума і Каю наввипередки ганятися за ним.

— Лови! — кричав Лум, намагаючись відбити млинець у собаки.
— Ні, мій! — реготала Кая, стрибаючи.
— Ха-ха! — гукнув Альфа, біжучи колами, наче у власному цирку.

Нарешті Лум, сміючись, пригорнув Каю до себе, тримаючи млинець між ними, щоб зупинити хаос:
— Добре, що весна офіційно прийшла… і ми можемо святкувати разом!

Кая реготала, намагаючись вхопити млинець зубами, але Лум хитро його піднімав:
— Добре, половина для мене, половина для нас! — вигукнула вона, нарешті з’їдаючи свій шматок.

Альфа, залишивши решту млинця, стрибнув і облизав обидвох по щоках, додаючи моменту ще більше веселощів і ніжності.

Площа наповнилася криками:

— Ура! Весна прийшла!

Сонячний амулет, «ключ весни», висів на шиї Кає, нагадуючи всім, що пригоди завершилися успішно. Повітря наповнювалося ароматом млинців, сосисок і перших весняних квітів, а дитячий сміх і щастя героїв створювали справжню феєрію веселощів.

— Хочеш секрет? — прошепотів Лум, дивлячись на Каю.
— Звісно! — вона реготала, намагаючись підхопити ще один шматок млинця.
— Весна приходить тоді, коли ти смієшся, граєшся і ділиш млинці з друзями та тими, хто тобі дорогий.

І всі разом зареготали: Лум і Кая тримали останній шматочок, Альфа стрибав навколо, забираючи випадково випавші частинки, дорослі спостерігали і теж реготали. Кожна дитяча біганина, кожен сміх і хаос додавали магії моменту.

Весна офіційно повернулася в місто — разом із сміхом, пригодами і теплом, яке залишалося в серцях кожного. Площа світилася святковим світлом, ароматами і безмежним щастям, і всі знали: ці пригоди запам’ятаються назавжди.