65.9 — Дорога до супермаркету

Хлопці рушили в сторону машини, пробираючись крізь сніг, що сипався як сипучий пісок із морозильної машини. Кожен крок перетворювався на маленьку битву: Вирій, зав’язаний у три светри, два пуховики, ще й товстий шарф, ледве піднімав ноги, ковзнувши раз і майже втративши рівновагу, але відчайдушно штовхав сніг ногами далі. Ерік, що стояв поруч у своєму “пуховому коконі”, пробував зберегти серйозність, але шарфи то спадали на очі, то сповзали на груди, і його рухи нагадували спробу ведмедя вийти з морозильної камери. Тео, загорнутий у три светри, жилет, куртку і ще один шарф, рухався, наче ескімоський ніндзя на тренуванні: очі блищали крізь щілину між тканиною, а руки трималися для балансу, що перетворювало його кроки на хаотичний танець.

З вікна будинку на них дивилися Лум і Кая.

— Дивіться, вони йдуть! — реготав Лум, стрибаючи, щоб краще бачити кумедні форми хлопців.

— Пінгвіни! — підхопила Кая, тикаючи пальцем, і почала демонструвати, як вони йдуть, важко перевальцюючись крізь сніг.

— Точно! — додав Лум, копіюючи кроки Вирія, нахиляючи руки вперед як маленькі плавники. — Ось так! Перевальцем!

Хлопці навіть не помічали, що стають об’єктом домашньої комедії. Вирій, намагаючись підняти ногу, спіткнувся об замет, і Лум і Кая зареготали так, що майже впали на підлогу від сміху.

— Ахахах! — сміялася Векс, вже не витримуючи. — Вони виглядають як тривимірні пінгвіни-монстри!

— Га-ха! — підхопила Тесса, ледве стримуючи сміх. — Лум, Кая, не впадайте на підвіконня, інакше зараз вони нас “заморозять”!

Лум намагався ще сильніше пародіювати Тео, який хитався крізь сніг, іноді опускаючи голову і трохи підстрибуючи, щоб не сповзти:

— Дивіться, це ескімоський ніндзя! — кричав Лум, махаючи руками.

— Точно! — підхопила Кая. — А ось і Вирій, що перетворився на ходячий кокон!

— Га-га-га! — реготали дівчата, розмахуючи руками і тримаючися за підвіконня, щоб не впасти. Векс навіть робила фото на пам’ять, фіксуючи всі кумедні пози хлопців. Ерік виглядав так серйозно, як міг, але його шарфи постійно сповзали, і він виглядав ніби маленький суворий ведмедик у величезному коконі.

Альфа, який спостерігав за цим із підвіконня, хвостом махав у знак підтримки: «Вперед, хлопці, і не змерзніть!»

Хлопці, нарешті діставшись до машин, знову оцінювали ситуацію. Замети снігу під ногами і на капотах ускладнювали доступ до дверей.

— Добре… сідати чи йти пішки? — запитав Ерік, уважно придивляючись до дороги.

— Дорога вся засніжана, — відповів Вирій, вказуючи на пробиті заметілі. — Але якщо їхати тротуаром, де протоптали сліди людей, можна проїхати. Безпечніше буде…

— Так, і в машині більше товару влізе, і всі ціліші будуть, — додав Тео, махнувши рукою. — Відстань коротка, але сніг нас трохи випробує.

— Погоджуюсь, — бурмотів Ерік, поправляючи шарфи. — Організація важлива. Розподілимо багажник на секції: хліб, молоко, консерви… і нічого не загубимо.

Хлопці почали розподіляти ролі: Вирій сідав за кермо, Ерік слідкував за дорогою, Тео тримав запасний багаж і слідкував за погодою.

— Безпека понад усе, — підсумував Вирій. — Якщо вітер скине нас із дороги — зупиняємося.

— І не забуваємо про сміх та моральний дух, — додав Тео, підморгнувши Еріку, і посмішка пройшла крізь товсті шари тканини, ледве видна через шарфи.

— Ха! — зареготав Ерік. — Наші дівчата ще й таке відчують: ми виглядаємо, наче їхні гуморні, але абсолютно відважні герої!

Попереду лежала дорога до супермаркету, засніжена й майже безлюдна. Але в серцях хлопців кипіло поєднання азарту, турботи і сміху. Вони відчували підтримку дому, дітей і Альфи. Кожен крок був маленьким святом підготовки до суворої зимової реальності, а кумедні пародії Лума і Каї, регіт дівчат і махання хвостом Альфи додавали впевненості: вперед — до машини, вперед — до супермаркету, вперед — у морозяні випробування, але разом вони вже були готові до всього.