61.11 — Святковий стіл і тости

Після того як останні сніжинки розтанули на підлозі, коридор поступово звільнився від хаосу, а стільці повернули на свої місця, всі рушили до святкового столу. Стіл був накритий як у казці: золотисті пироги із розплавленим сиром, піца з хрусткою скоринкою, морозиво в маленьких склянках, йогуртові напої різних кольорів, а поруч — печиво-сніговики, кожен із якого дивився на дітей із маленькими цукровими очима.

— Ой, як це все пахне! — вигукнула Кая, сидячи на своєму місці. — Мені здається, що можна їсти і не дихати — відразу відчуваєш свято!

Лум уважно розглядав печиво-сніговика, піднімаючи його на рівень очей.
— Подивись, Кая! Він наче наш супергерой — вижив у сніговому хаосі! — сміявся Лум, і одразу намагався надкусити верхню частину цукрової шапочки.

— Тесса, подивися, він хоче врятувати всіх маленьких Йогурт-Менів! — радісно вигукнула Кая, намагаючись підігнати до нього свою «армію» з маленьких печив.

Тесса підсміювалася, готуючи свій келих із йогуртовим напоєм:
— Ну, Луме, не з’їси ж ти всіх сніговиків сам. Поділися з подругою!

— Так, обов’язково! — відгукнулася Кая, і вже через секунду вони разом почали ділити печиво, при цьому сміх і розсипані крихти додавали святковій сцені особливого шарму.

Вирій, Лея і Векс піднімали келихи, готуючись до тосту. Лум і Кая, не зважаючи на свій вік і недосконале вміння тримати келихи, вирішили зробити «тост за героїв» — тобто за себе, за сміливість у снігових баталіях і за всі маленькі перемоги вечора.

— За нас! — вигукнули вони одночасно, тримаючи свої маленькі баночки з йогуртовими напоями і ледве не розливши їх через захоплення.

— За наші пригоди, — підхопив Вирій, піднімаючи свій келих. — І за всіх маленьких Йогурт-Менів та Принцес Полуниць!

— І за Альфу, який вижив у сніговому хаосі! — додала Тесса, обіймаючи пса, який гордо сів поруч із нею, махаючи хвостом від радості.

Лея сміялася, підбадьорюючи дітей:
— Ось бачите, навіть Сніжний Чародій Глумпф був би гордий! Він би точно залишив вам зірочку на свій магічний список чемності!

— Я хочу, щоб він приніс нам ще більше снігу! — Кая підстрибнула на своєму стільці, при цьому зачепивши краєчок склянки з йогуртом. Вона ледве втримала баланс, і лише сміх Луму врятував ситуацію від катастрофи.

— А я хочу, щоб Альфа отримав чарівні снігові лапки, щоб ловити всі сніжинки ще швидше! — реготав Лум, ховаючи половинку печива під серветку.

Всі сміялися, обмінювалися дрібними кумедними моментами: Лум піднімав сніговика до Леї, роблячи вигляд, що він розмовляє, Кая підсовувала йому маленькі сніжинки, а Альфа час від часу намагався «перехопити» сніговика лапою, що викликало ще більший регіт.

— Мені здається, що цей рік починається найсмішніше за всі попередні! — вигукнув Векс, пробуючи шматочок піци.
— І найсмачніше! — додав Лум, відкусивши ще одну шапочку сніговика, що нагадувала маленьку солодку шапочку Глумпфа.

— Давайте піднімемо келихи ще раз! — запропонувала Тесса. — За родину, за пригоди і за те, щоб наступний рік приніс стільки ж радості, снігових битв і чудових моментів, як сьогодні!

Лум і Кая схвально кивнули, піднімаючи свої маленькі баночки. Всі відчували тепло не лише від їжі, а й від сміху, радості, ніжності та турботи одне про одного. Святковий стіл перетворився на центр маленької магії: кожен шматочок, кожен тост був символом любові, дружби і щирого щастя.

— За нас усіх! — підсумував Вирій, і весь стіл вибухнув веселим реготом, добрим жартом і маленькими шалюнами-сніжками, що ховалися на серветках і тарілках.

Але навіть серед сміху і радості не можна було не помітити блиску в очах дітей, що чекали наступного дива — під бій курантів, обійми та фінальне святкове чарівництво, яке ось-ось мало розгорнутися у повній красі. Свято ще не завершилося, і в повітрі витала легка тривога очікування, змішана з нескінченною любов’ю та радістю від кожного моменту разом.