59.20 — Кульмінація: піна, спеції й втеча з полум’ям у серці

Все зійшлося за секунди.

Векс і Тео вже стояли на клапанах. Піна ринула з горловин, як білий звір, піднімалася хвилями, ревла в трубах і лягала товстим шаром на підлогу, що перетворювалася на слизьку ковзанку. Вартовий, який намагався перешкодити Векс, схопив її за лікоть. Вона різко відштовхнула його ногою, але той, неочікувано міцний, продовжував тиснути.

— Стій, стій! — реготала Векс, балансуючи на клапані. — Хтось відправив завод у десертну катастрофу!

Тео, спритно ухиляючись від потоку піни, схопив ремінь і, перекинувши суперника на поруччя, підстрибнув, щоб ухилитися від білого потоку.

— Справжня карамельна буря! — додав він, витираючи піну з обличчя, і встиг підняти клапан, щоб змінити напрямок потоку.

Тесса й Ерік перебиралися між стелажами, під стінами яких зберігалися мішки з різними сипкими сумішами. Проповідник, масивний і жахливо впевнений у собі, кинувся до них із багром для мішків. Ерік підставив плече, відкидаючи його на бік, а Тесса використала інерцію — розвернула багро і загнала його у мішок із сіллю. Вибух хмарки білої сипкої «правди» змусив Проповідника закашлятися, впасти, плюючись піною й сипкими кристалами.

— Оце так! — реготала Тесса, відштовхуючи піну від обличчя. — Мало не вляпалася у власну революцію!

— А я люблю, коли ти кидаєш виклик хаосу і залишаєшся шикарною, — усміхнувся Ерік, допомагаючи їй триматися на ногах, поки піна просочувалася між стелажами, підкреслюючи їхні сміливі танцювальні кроки.

Вирій і Лея стояли біля пульта, де миготів останній контрольний дисплей. На них дивився Головний — холодний, майже безжальний, з маскою, що блищала, як металевий лід. Він крокував уперед, лезо ножа в руці поблискувало, мов скалка.

— Ви граєте в хаос, — лунко промовив він. — Ми — в лад.

— Ми граємо в людей, — відповів Вирій спокійно, хоча серце билося шалено. — Складних, непередбачуваних, живих.

— Смак життя — у виборі, — додала Лея, різко рвонула важіль «ручний клапан».

Удар. Стовп піни вистрілив угору, накриваючи подіум, і Головний зник у білій завісі. Його голос прорізався ще на мить, як тінь:
— Ми ще оберемо вас!

Альфа, що все спостерігав, миттєво кинулася вперед, стрибнула на одного з вартових і вихопила карту доступу, піднісши її Вирію. Той клацнув — двері аварійного виходу розчахнулися з гучним скреготом.

— Всі — до мене! — крикнув Вирій, і детективи ринулися вперед.

Коридори були слизькі від солодкої води й піни. Лея зашпортнулась на калюжі, і Вирій блискавично підхопив її в обійми, притискаючи до себе.

— Я в нормі, — сказала вона, але рука тремтіла від холоду і хвилювання.

— Я бачу, — прошепотів він, стискаючи її руку і притискаючи до себе. — І люблю це «в нормі».

Векс підбігла слідом, огризаючись:
— Ви двоє потім! — але на губах грала посмішка, і сміх її лунав дзвінко, наче дзвіночки.

— І що з того, — підморгнув Тео, тримаючи клапоть чужого фартуха як трофей.

Піна шипіла під ногами, просочувалася в щілини, перетворюючи коридор на слизьку, клейку трасу. Альфа бігла попереду, підганяючи всіх хвостом, ніби крикнула: «Швидше, інакше застрягнете!».

Детективи ковзали, реготали і одночасно обережно ухилялися від сплесків, що ще визирали з клапанів. Тесса реготала, нахиляючись під низьким стелажем:
— Хоч хтось каже, що це не романтика!

— Романтика під піною, — додав Ерік, піднімаючи її на руки, коли калюжі ставали глибшими, — найчесніша, найекстремальніша і найсолодша!

Вони мчали до виходу, ковзаючи по калюжах, сміялися, ловили одне одного за руки і підштовхували, якщо хтось застряг. Лея кілька разів ледь не впала на Векса, і той її підтримав, сміючись:
— Не хвилюйся, я не відпущу!

Попереду свіже повітря. Небо над заводом чорніло, а шлейфи білої піни сповзали з дахів і тихо шипіли в калюжах. Коридори ставали менш хаотичними, але серця детективів ще довго калатали шалено — адреналін, сміх, тріумф і щастя змішалися у яскраву суміш.

Вони знали: хвилини, які залишалися до повної втечі, будуть найнебезпечнішими, найсміливішими — але й найсолодшими, як сама перемога у великій, клейкій, біло-пінній бурі.