59.9 — Альфа: маленька війна великого пса

Темрява складу була густою, як темне оксамитове полотно, і пахла старим папером, мускатом і ледь відчутною електрикою. Тесса і Ерік повільно пересувалися між високими металевими шафами, обережно торкаючись сенсорних панелей. Кожен їхній рух супроводжувався тихим клацанням і здавалося, що навіть повітря затримало подих.

— Дивись на це, — прошепотіла Тесса, обережно натискаючи на сенсорний екран однієї з шаф. Панель спалахнула м’яким зеленим світлом, відкривши архіви з рукописами, фотографіями страв і записами про «реакції на мускат і суміші спецій». — Тут відзначено, хто швидше реагує на «солодку ностальгію», а хто — на «гостру тривогу».

— Вони досліджують людські емоції через смак… — Ерік нахилився, уважно розглядаючи графіки. — І це не просто кулінарні нотатки. Це ціла психологічна карта міста, наче хтось створив живий організм із людей.

Вони перегортали файли, уважно скануючи кожну сторінку. На одній із папок Тесса натрапила на докладний план закритих кімнат лабораторії, позначених як «тестові зони». Там були схеми секретних механізмів, сенсорних замків і ключів для доступу до критичних модулів системи «Unison-β».

— Ерік… дивись на це, — пошепки сказала вона, показуючи на схему. — Тут є магнітний ключ, що відкриває… — вона раптово зупинилася, відчуваючи, як адреналін стрімко підскочив у венах. — …панель управління. Саме те, що нам потрібно.

Раптово запах мускату, що просочувався через вентиляційні канали, став ще насиченішим. Вони завмерли, прислухаючись до ритмічних кроків, що відлунювали із протилежного кінця складу.

— Тепер не час для романтики, — пробурмотів Ерік, притискаючи Тессу до себе. — Хоча… важко не думати про неї, коли ти поруч.

— Хм… — Тесса злегка посміхнулася, нахиляючись, щоб краще роздивитися схему. — Добре, що у нас є Альфа. Без нього ми могли б опинитися під носом цих… як їх там… охоронців.

У цей момент з темряви вибухнув рух. Двоє вартових помітили тінь і підняли тривогу. Ліхтарі пробили темряву, червоні сенсори замиготіли.

Альфа, немов вирваний із тіні вихор, злетів на вартових. Він збив першого лапою, другим кроком штурхнув аварійну кнопку, і червоне світло миттєво загорілося на іншому кінці складу. Вартові, спантеличені, рвонули туди, залишивши склад майже порожнім.

— Погано залишати його одного, — прошепотіла Тесса, одночасно вражена і захоплена. — Але який він чудовий друг!

Альфа тихо повернувся до них і поклав біля ніг Тесси магнітний ключ. Його блискучі очі говорили: «Візьміть уже, люди».

— Ти приніс це? — Тесса нахилилася, підхопивши ключ, і відчула, як її серце наповнилося хвилею захоплення й вдячності до маленького героя.

— Ну що ж, — промовив Ерік, уважно оглядаючи склад. — Тепер у нас є доступ до всього, що вони намагалися приховати: панель управління, приховані модулі… Це наш шанс.

Тесса стиснула його руку, і їхні погляди зустрілися. На мить між ними проскочила мить ніжності, легкого трепету і тихого захоплення. Хоч склад ще пахнув мускатом і електрикою, вони відчували: тепер стояли на порозі великого відкриття.

— Дякую, друже, — прошепотіла Тесса, нахилившись і погладивши Альфу за вухом. Пес тихо кліпнув очима, немов заперечуючи зайві слова, і зник у тіні, готовий до наступної маленької війни.

Ерік нахилився, торкаючись плеча Тесси: — Добре… рухаємося далі. З ключем у нас є доступ до всього, що вони намагалися приховати. І це — наш шанс.

Тесса стиснула його руку сильніше, відчуваючи, як адреналін і бажання перемоги змішуються з теплом і довірою. Вони обоє знали: зараз починається справжня гра. Їхні серця билися в унісон, готові до будь-якого повороту долі, а склад здавався живим, наповненим шепотом минулого і майбутніх таємниць.

Вони обережно вийшли з темряви, притискаючись один до одного, кожен крок наближав їх до серця системи — до місця, де розкривалася ієрархія «Лабораторії смаків», і де їх чекав наступний виклик.