Розділ 56 — “Салатна змова”; 56.1 — Листок, що шепоче

Вечір у агентстві тягнувся так, ніби він сам вирішив бути розслабленим і теплим. Кухня світилася м’яким світлом лампи над столом, запахи смаженого тіста й кориці перепліталися з ледь вловимим ароматом розтопленого сиру. За плитою стояла Тесса, обережно перевертаючи коржики, які вперто не хотіли підрум’янюватися рівномірно, а в кутку тихенько потріскувала свічка, залишена ще з обіду.

— Це не піца, — поважно повідомила Кая, сидячи на стільчику для дітей і тримаючи у руках кухонний вінчик, як скіпетр, — це мій трон. І він пахне сиром.

— А це мій корабель, — заявив Лум, який вже заліз на кухонний стіл і, зосереджено жуючи шматок сиру, уявляв, що керує експедицією в море соусу. — Я пірат, але без зуба!

— У тебе всі зуби, — зауважив Ерік, забираючи з його рук сир і підморгнувши Тессі.

— Це секрет, — шепнув Лум, приклавши палець до губ і підморгнувши Альфі, наче між ними існував якийсь «зубний» код.

Лея тим часом нарізала салат у великій скляній мисці, додаючи помідори чері так обережно, ніби вони могли вибухнути. Вирій нахилився над нею, вдихнув запах зелені і тихо пробурмотів:

— Зелень — найнебезпечніша зброя. Вона робить вигляд, що корисна.

— А ти робиш вигляд, що не з’їв половину сухариків, — відповіла Лея з хитрою усмішкою, не піднімаючи очей.

— Це була дегустація безпеки, — серйозно пояснив він.

Векс, сидячи на табуреті біля дверей, тримала чашку чаю і спостерігала за хаосом, усміхаючись так, ніби бачила репетицію вистави «Діти та їх кулінарні перевороти».

У цей момент Альфа, мов тінь, пройшов під столом, злегка стукнувшись хвостом об ніжки стільців. Його погляд був зосереджений, наче він йшов рятувати світ. Він підскочив до столу, схопив зубами найбільший листок салату і гордо потягнув його на підлогу.

— Альфа! — вигукнула Векс, але пес уже стояв біля дверей і розправляв листок лапами, ніби розкривав старовинний сувій.

— Він що, вирішив бути кухонним археологом? — пробурмотів Тео, витираючи руки об рушник.

Зелене мереживо листка розсунулося… і всі побачили маленький, складений вчетверо папірець. Тонкий, трохи вологий, із темно-зеленими плямами по краях. Лея нахилилася й обережно розгорнула його.

На шматочку — чітка чорна лінія, що вигиналася дугою, і одна літера: «S».

— Що за… — Тео нахмурився ще сильніше. — Це точно не рецепт.

— Це карта! — радісно вигукнув Лум, підстрибнувши так, що мало не зачепив миску. — Карта скарбів, які ховаються в морозиві!

— Ні! — заперечила Кая, випнувши підборіддя. — Це план мого тістечкового замку. Тут вхід, а там крем!

— Ну, якщо це план замку, то де дракон? — втрутився Вирій, ховаючи посмішку.

— Дракон — це ти, — без тіні сумніву відповіла Кая.

— Взагалі-то… — Лея підняла погляд і трохи посерйознішала. — Це не випадково. Я бачила такий самий у піцерії минулого тижня. Той самий папір, такий самий почерк.

У кімнаті стало тихо. Навіть Альфа сів і нахилив голову, уважно дивлячись на папірець, ніби йому теж хотілося щось додати.

— То ти думаєш, що… — почала Векс.

— Думаю, що хтось використовує салат як кур’єра, — Лея поклала папірець на стіл, поруч із мискою. — І це щойно прилетіло до нас.

— Оце так доставка, — пробурмотів Вирій, але в його очах з’явився той самий блиск, що завжди означав: «у нас справа».

Лум, ковтаючи останній шматок сиру, серйозно кивнув:

— Я готовий! Я візьму ложку і буду копати!

Кая підняла руки, ніби віддаючи наказ невидимій армії:

— А я буду командувати печивом!

— І як це нам допоможе? — спитав Ерік, але в його голосі вже звучала весела іскра.

— Це допоможе, щоб усім було смачно, — впевнено відповів Лум.

Тесса, притримуючи сміх, подивилася на Лєю:

— Ну що, схоже, ми знову у справі?

Лея лише кивнула, відчуваючи, як у животі прокидається добре знайоме передчуття пригоди. І цього разу навіть запах кориці у повітрі здався трохи… підозрілим.