55.10 — Викрадення

Ніч була холодна і волога, мов обійми старого друга, що хоче прихистити, але не може забути тривогу. Лум і Кая, тримаючи в руках ліхтарики, обережно ступали до люка в підлозі — їхній таємний клуб став справжнім порталом у невідоме. Альфа пропав, і діти не могли спокійно залишатися, поки їхній вірний друг десь там, у темряві, міг потребувати допомоги.

— Альфа! — тихо кликала Кая, намагаючись не злякатися тиші, що огортала підвал.

— Де? — прошепотів Лум, щось почувши вдалині, схоже на тихий рух.

Вони спустилися в темний прохід, що раніше здавався їм лише загадковою таємницею, але тепер став шляхом до справжньої пригоди. Повітря тут пахло вологою, землею і чимось незнайомим — ніби сам підвал ховав у собі історії, які ще треба розповісти.

— Альфа! — знову крикнула Кая, але натомість почула тихий гуркіт і шелест, як ніби хтось рухається в темряві.

В раптовому мерехтінні ліхтарика перед ними з’явилася 

фігура — клон. Високий, але не загрозливий, він стояв, ніби охороняючи щось важливе.

— Хто ви? — запитав він спокійним голосом, дивлячись на дітей.

Кая тремтяче витягнула руку вперед:

— Ми... ми шукаємо Альфу! Він наш друг!

— Альфа? — клон нахилив голову, уважно розглядаючи малих. — Він тут. Але я не можу відпустити вас.

Лум підійшов трохи ближче, трохи напружено, але без страху.

— Чому? — запитав він, тримаючи ліхтарик так, щоб світло падало на обличчя клона.

— Я захищаю, — голос клона став твердішим, проте в ньому не було зла. — Від тих, хто прийде... щоб забрати. Щоб зруйнувати.

Кая стиснула кулачки, але не відступила, її маленьке сердечко билося рішуче.

— Ми не хочемо руйнувати. Ми хочемо допомогти! — промовила вона, дивлячись йому прямо в очі.

Клон нахилив голову набік і уважно вдивлявся в них.

— Допомогти? — промовив він, ніби це було щось дуже складне. — Допомога буває різною.
Він підняв руку і акуратно, ніби боячись злякати, провів пальцем по голові Каєвій.

— Ви маленькі... дуже маленькі. Але сміливі.

Кая відчула, як щось тепле розлилося в грудях, і відповіла м’яким голосом:

— Ми хочемо, щоб ти був з нами. Не один.

Лум додав:

— Ти можеш бути нашим другом. Ми захистимо тебе, як ти захищаєш Альфу.

Клон на мить замовк, поглянувши вниз, ніби борючись із внутрішньою боротьбою.

— Я бачив багато. — Його голос став тихішим. — Ті, хто створив мене, не були добрими. Вони хотіли використати мене, зробити зброєю.

Він повільно сів на коліна, ніби бажаючи бути рівним їм.

— Я хочу захистити... Але я не знаю, кому можна довіряти.

Кая тихенько сіла поруч, простягнула руку і взяла його за палець.

— Ми твої друзі. Ми знаємо, що ти не такий, як вони.

Лум підвівся і, зробивши великий крок до клона, простягнув руку в дружньому жесті.

— Ти з нами?

Клон подивився на руку, а потім на дітей і повільно стиснув її.

— Добре, — промовив він. — Я залишусь з вами, але тільки якщо ви пообіцяєте захистити не лише мене, а й те, що я приховую.

Раптом з темряви пролунали голоси дорослих, що спускалися вниз.

— Лум! Кая! — крикнула Лея, тримаючи в руках ліхтар, що розсіював темряву вузького проходу.

— Ми шукаємо вас! — приєднався Вирій, озираючись довкола.

— Спокійно, — клон піднявся, вимірюючи відстань поглядом. — Я не ворог. Але не відпущу, поки не переконаюсь, що небезпека минула.

Ерік, Тесса, Векс і Тео з’явилися останніми, напружені, але готові до будь-яких несподіванок.

— Ти захищаєшся? — спитала Тесса, крокуючи до клона з теплотою в голосі. — Від кого?

Клон дивився на дітей, а потім на дорослих, і у його очах миготіла тривога і надія водночас.

— Від тих, хто створив мене. Від тих, хто прийде за мною і зробить ще гірше.

Всі зловили паузу, відчуваючи важливість слів.

— Ми не такі, — прошепотів Вирій. — Ми хочемо допомогти.

Лум і Кая міцно обійняли Альфу, що тихо сів поруч, відчуваючи безпеку в обіймах своїх маленьких друзів.

Клон зробив крок назад, поглянувши на всіх з сумішшю тривоги і надії.

— Добре. Я залишусь з вами, але тільки якщо ви пообіцяєте захистити не лише мене, а й те, що я приховую.

Тиша наповнила підземелля, але в кожному серці палала іскра нового початку — початку, де діти і дорослі разом з клонованим другом стояли на порозі великої зміни.