44.5 — Знахідка Лума

— Бам! — почувся легкий стукіт із вітальні.
— Бам-бам! — ще два, тепер зі звуком, схожим на те, як об підлогу кидають щось металеве.

— Лум, це знову ти? — Тесса заглянула за диван, де сидів її син у центрі хаосу з іграшкової коробки. Малюк переможно тримав у руці щось блискуче.

— Ба! — вигукнув він, простягнувши знахідку матері.

— Це… флешка? — Тесса взяла предмет і нахилилась ближче. Він був холодним на дотик, майже живим. На ньому вирізьблено емблему, яку вона впізнала відразу — Лабораторія Гастроклонів.

— Ого, хто залишає таке в коробці з іграшками? — Векс з’явилася в дверях із Каєю на руках, а за нею — Тео з термочашкою кави.

— Може, це брелок? — припустила вона, знизуючи плечима. — У нашому домі все має вигляд секретних технологій. Навіть 

дитячі гризунці.

Але Альфа, який досі спокійно лежав біля ліжечка, раптово підняв голову. Його вуха напружились, шерсть уздовж хребта встала дибки. І… він загарчав.

— Ей, спокійно, друже, — Тео нахилився до нього. — Це ж просто флешка.

— Якщо Альфа гарчить на предмет, — сказала Лея, яка щойно повернулася в кімнату, — то це не "просто флешка".

Вірій, що якраз збирав пазл із Каєю, глянув через плече і піднявся.

— Дайте її мені.

Він взяв флешку обережно, двома пальцями. Покрутив. Уважно подивився на краєчок.

— Це не флешка. Це — мікропристрій із органічним ядром. І… він живе.

— Що? — Тео майже вдавився ковтком кави. — Як це — "живе"?

— Тобто реагує на тепло, змінює тонку електроактивність… бачиш, оця емблема зараз пульсує, — Вирій підніс пристрій до світла. Емблема миготіла слабким срібним сяйвом, ніби дихала.

— Це нормально? — запитала Тесса, стискаючи Лума. Малюк притих, глянувши на блискучий предмет із несподіваним інтересом.

— Враховуючи, що це виявили діти, — озвався Ерік, який саме виходив із кухні з каструлею, — відповідь: однозначно ні.

— А давайте ми це… знищимо? — запропонував Тео. — Просто візьмемо і кинемо в суп?

— Твій суп і так уже має власну особистість, — відповіла Векс. — Але давайте не псуватимемо його остаточно.

Вирій уже підключив пристрій до захищеного терміналу — відокремленого, із заземленням і купою обмежень.

— Під'єднано. Зачекайте… — він завмер, дивлячись на екран. — Це… архів. Величезний.

На моніторі замерехтіли папки. Назви були дивні:
"Vocal_Exp_Neo1", "Infant_Pattern_AI", "9M_AccessCore"…

Всі навколо притихли. Навіть Кая перестала бавитись брязкальцем, ніби відчула напругу.

— Це що, архів із лабораторії? — прошепотала Тесса. — Але ж вона… згоріла.

— Не зовсім. Вочевидь, дещо врятували, — сказав Вирій і натиснув на файл із написом "9M_Protocol.mind".

І тут у приміщенні пролунали голоси.

Дитячі голоси. Сміх. Плач. Повторення фраз. Команди. 

Питання.

— О, Господи, — прошепотала Лея. — Це записи з експериментів?

— Здається, — підтвердив Вирій. — Деякі… звучать як тести на мовлення, на імітацію. Ось тут: "вимова слів 'мама', 'обчислити рівняння', 'висловити сумнів'..."

— Це хто тут висловлює сумнів? — Тео знову підняв каву.

— Я, — пробурмотів Ерік. — Великий сумнів.

— Почекайте… — Векс наблизилась до монітора. — Це… формули? Тут є алгоритми розподілу мови, мислення, пов’язані з… вагітністю?

— З дев’ятим місяцем, — уточнив Вирій. — Всі ці записи згруповані в один розділ: "Проєкт 9M".

— Що це таке? — Тесса нервово пригорнула Лума.

На екрані з'явився невеликий логотип, знайомий Вирію до мурашок — знак директора лабораторії.

І тоді він сказав:

— Це "Модуль 9 Місяців". І щось мені підказує… що це найнебезпечніше з усього, що ми колись розслідували.

Усі мовчали. Навіть Альфа. Навіть діти.

Лише пристрій на екрані тихо мерехтів. І десь усередині нього зберігався голос того, хто мав би давно зникнути… але залишився.

І Лум, ніби щось відчуваючи, раптом притулився до мами і прошепотів:

— Блим-блим...

Тільки потім усі зрозуміли, що він дивився не на флешку.

А — на шафу, яка знову тихо заскрипіла.