42.8 — Побачення під прикриттям

На даху старого кінотеатру «Геліос» просто в сутінках розцвіла маленька імпровізована тераса: два складані стільці, плед-«піксель», термос какао й миска карамельного попкорну (Альфа випросив собі окрему, лишивши собі право сидіти поруч і жувати тихенько).

З вулиці це виглядало як цілком романтичне побачення Леї та Вирія. У реальності — стейк-аут: з даху було видно чорний хід ресторану «Мізансцен», де щовівторка опівдні та щочетверга опівночі загадковий постачальник привозив «особливі» інгредієнти для Х.

Підозрюваний № 1

— Дивись, — тихо прошепотіла Лея, підсуваючи бінокль. — Наш пан Зелений Шарф вийшов.
Унизу з’явився худорлявий чоловік у пом’ятому плащі й яскраво-зеленому шарфі. Він повів носом, оглядаючи провулок, потім витяг із фургона ящик дерев’яних скринь і швидко ковзнув у службові двері кухні.

— Шість хвилин — і ні секунди зайво, — відстукав Вирій на таймері. — Отже, ритуал.

Просунувши камеру з десятиразовим зумом крізь парапет, Лея зробила серію кадрів: етикетки на скринях («GASTRON Δ-47»), номер рефрижератора, татуювання на зап’ястку постачальника — чорний віночок із ножем у центрі.

— Той же знак, що був на скляній капсулі в сховку, — знизав плечима Вирій. — Пазл сходиться.

“Дата-баланс”

Поки «Зелений Шарф» тягав ящики, Лея всілася поруч із Вирієм, поклавши голову йому на плече.

— Усі кажуть: після пологів Тесси й Векс ми роз’їдемося, — вимовила вона впівголоса. — Тобто агентство залишиться, але кожен… у своєму гнізді.

— Гнізда іноді стоять на одній гілці, — усміхнувся він і поцілував її у скроню. — Я, ти, Альфа й проєкт “Куди дме вітер”. Відкрий карту — я показав би тобі нескінченність… але вона не вміщується у Google Maps.

Лея зітхнула — теплий пар какао злетів у холодне повітря.
— Я готова, мабуть. Не зараз, але… колись. — Вона торкнулась його пальців. — Маленькі кеди та шкільні лінійки. Думаєш, це зі мною сумісно?

— Ти програмуєш хаос у зрозумілий алгоритм, — відповів Вирій, — а я люблю красивий код. Отже, сумісно.

Вони сміялися тихенько, а з навушника подавався шепіт Еріка:

— Як там “побачення”?
— У вас усе під контролем?
— Так, у нас лише черговий сеанс мильних опер — Тесса годує Векс маринованими огірками, Векс вимагає морозиво з гірчицею. Живі-здорові.

Тео на фоні ойкав — намагався вивести пляму від шоколаду, який він пролив під час відео про пологи.

Несподіваний рух

Унизу «Зелений Шарф» раптом підкинув порожню скриньку — і з-під подвійного дна з’явився конверт. Чоловік запхнув його у поштову скриньку біля ресторану й швидко рушив до фургона.

— Це, напевно, пакунок-кур’єр для… когось не менш темного, — пробурмотіла Лея, фіксуючи час. — Якийсь кулінарний dead drop.

— Слідуємо? — підморгнув Вирій, прибираючи плед.

— Тільки-но закінчимо частину “з’їсти попкорн, поцілуватись і видати коментар Еріку”. Ритуал важливий.

Вона ще раз притислась до нього — м’яко, спокійно, з тією довірою, яка народжується після тисячі годин спільних небезпек.

— Ти знаєш, — додала Лея, — нам варто збудувати будинок із великим балконом. Для телескопа. І для… гамака.

— А на стіні — фото всіх справ, які ми розкриємо ще через двадцять років. — Вирій доторкнувся кінчиком носа до її чола. — Коли все… трохи вляжеться.

— Коли вляжеться, я почну сумувати за бурею, — усміхнулась Лея.

Вони поцілувались — довго й тихо, а Альфа, вчасно відчувши високі матерії, відвернувся до місяця й сів, чемно стежачи за фургоном, що від’їжджав у бік промзони.

— Поїхали, — шепнув Вирій. — У нас романтичний маршрут. Прямо за підозрюваним.

І в цю мить з динаміків кишенькового рації пролунав голос Тесси:

— Гей, любовні шпигуни, Векс щойно вирішила, що хоче смажених кабачків із морозивом. Доставите дорогою?

Лея пирснула сміхом.

— Доведеться додати ще один пункт у наш план вечера: “Зупинка за прохолодженими кабачками”. Інакше нас виженуть із клубу друзів-майбутніх батьків.

— Куди завгодно, аби ти була поруч, — Вирій злегка вклонився, простягаючи їй руку, і обоє зникли у нічній заграві міста, де запах кориці та небезпеки ставав щораз густіший.