41.15 — Приготування до вечора

Агентство ще ніколи не виглядало таким... домашнім. На кухні — каша з шумів, запахів і захоплених вигуків. У повітрі літали ноти карамелі, полуничного варення й чогось трішки підгорілого, що Тео назвав «кулінарною драмою третього акту».

— Агов, хтось бачив мої рукавички для духовки?  — Тео розгублено крутився навколо себе. Його фартух із написом «Я — солодкий, як мій торт» був у борошні по саме «солодкий».

— Ти їх вдягнув як шкарпетки півгодини тому, коли казав, що “потрібно бути готовим до спонтанного полум’я”... — сухо нагадав Ерік, не відриваючи погляду від пательні, де смажилася полуниця з медом і кардамоном.

— А, так! — Тео підстрибнув, скинув рукавички з ніг і хутко натягнув їх на руки, — Майстер-шеф готовий знову творити!»
— Ти впевнений, що “творити” — це правильне слово для процесу, в якому ти вчора спалив дві ложки, сковорідку і майже свій шнурок? — поцікавився Вирій, проходячи повз із купою ігрових карток у руках.

— Це були художні жертви заради смаку. І взагалі — я розвиваю стиль “приготування на межі виживання”.

— Можливо, тобі варто подавати це як квест у нашій новій грі, — підкинув Вирій, і відкрив коробку з надписом сріблястим маркером: “Втеча з Варенням”.

Картонне поле гри займало половину кухонного столу. Це був імпровізований детективний маршрут по місту: базар, фабрика, бабусина кухня, лікарня, гуртожиток для студентів-алхіміків…

— Тут є спеціальна карта — “Термінові потуги”! Якщо тобі випадає, ти маєш тягнутися до лікарні через усе поле, залишивши варення на півдорозі!

— О, прекрасно! А є бонусна карта — “Скинути взуття, бо ноги набрякли”? — долучилась Тесса, заходячи на кухню, в халаті й домашніх тапках із мордочками котів.

Вона обережно вмостилася на стілець і глянула на Еріка, який саме прикрашав десерт.

— Полуничний соус іде по колу, кут 45 градусів. І — оп! — по центру — м’ята. Вражена?

— Ти це все готував для мене, майбутньої дружини? — Тесса кокетливо примружилась.

— Ага. І для мого майбутнього дитини. Ну, однієї з них. Я ще не встигаю слідкувати, скільки нас тепер в агентстві з вагітним статусом...

— Може, треба оформити клуб. — озвалась Векс із-за дверей, вносячи на животі тацю з чайними чашками. Її фланелевий халат був у принт із каченятами, а на голові — обруч із м’якими вушками лисиці.

— Чайний клуб імені круглих животиків? — запропонувала Тесса.

— Клуб Підставки на Ходу. Я щойно використала живіт як підставку для миски з арахісом — ідеальний кут, мінімальна тряска, — Векс сіла поруч, демонстративно ставлячи миску назад на живіт.

Тео ледь не втратив рівновагу зі сміху, вивалюючи крем на підлогу.

— ЦЕ! Це треба сфоткати. Почекай! — Ерік вихопив телефон і клацнув кілька кадрів.

— Може, зробити календар? “12 місяців з диванним сервісом”? — підкинув Вирій, підморгуючи. — У вересні — Тесса з книжкою і тістечками. У жовтні — Векс і чайний сервіз на животі.

Альфа, що спав десь біля плінтуса, прокинувся від слова “тістечка”, підповз до Тесси, закинув голову й облизав одну з виноградин, яка котилась з її тарілки.

— Це офіційно: у нас найледачіша і найсолодша команда детективів у світі. — Тео поставив торт на стіл і урочисто заявив, — Я назвав його “Полунична катастрофа”. В честь Еріка, який вчора розбив три банки варення, намагаючись зробити “естетичну подачу”.

— Це був художній жест! — обурився Ерік.

— «Це був жест твого ліктя. Прямо в підлогу.

— Окей, це був рух душі, що прагнула краси… але спіткнулась.

Усі засміялися. Кухня тепер виглядала як місце, де світ більше не лякав. Де кожен подих — це ніжність. Де варення — частина пригоди, а сміх — найкращий соус до вечері.

А в центрі цього всього — дві героїні, що носили в собі маленькі нові світи. І команда, яка це приймала з усмішкою, кремом, і жартами про живіт-підставку.

Наступна зупинка — вечір під гірляндами. Але ніхто ще не здогадувався, що одна з гостей принесе щось, що змінить ритм цієї ночі...