35.3 — «Справа про тірамісу»

У агентстві ще ледь-ледь пахло чіпсами з буряком, як у двері влетіла Лея — з планшетом у руці, очима серйозної богині справедливості і диханням, яке одразу натягнуло в повітрі шлейф небезпеки.

— У нас справа. — Її голос був стислий, як лимон, що його вижали занадто різко. — У містечку отруїлися троє людей. Після десерту. Тірамісу. З доставки.

— Тірамісу?! — в унісон вигукнули Тесса й Векс.

У їхніх очах виблиснуло одразу кілька емоцій: жах, ностальгія, надія і... тихе полум’я ненависті до світу, що зіпсував святе.

— Вам туди не можна, — нагадала Лея. — Лікар сказав: повний спокій, без напруги, без ризиків.

— А ще без тірамісу. Без кави. Без шоколаду. Без радості. — Векс заплющила очі, й у її голосі звучала така туга, ніби їй заборонили дихати.

— Саме тому… ми йдемо. — Тесса встала. Повільно. Героєм. Як герой із фільму, де головна зброя — слина і нестабільна рівновага.

— Ну звісно, — зітхнула Лея, — в кого я працюю...
Через півгодини команда вже була біля одного з підозрілих пунктів доставки. Магазин виглядав невинно: маленька 

будочка з написом "DolceBAM!", підозріло яскраві кольори, і вітрина з кремовими десертами, що облизувались самі на себе.

— Хто перший? — Тео озирнувся.

— Я, — Векс зробила крок вперед і… зупинилась. Її обличчя зморщилось, ніс зів’яв, очі затуманились.

— Векс? — Тео кинувся до неї.

— Ні… щось не так… цей запах…

— Не дихай! — Тео сунув їй під ніс рукав, але було запізно.

Векс уперлась у стіну, вдихнула ще раз — і вибухнула сльозами й блювотою водночас.

— Це… не тірамісу… Це знущання! — простогнала вона, поки Тео тримав її волосся й тихо бурмотів: «Все добре. Це просто фаза. Вона пройде. Або забуде нас усіх».

Лея вже працювала: робила фото зразків, фіксувала QR-коди на упаковках, переписувала штрих-коди й паралельно гладила Векс по спині.

— Це не просто справа, — пробурмотіла вона. — Це тест на виживання.

Тим часом Тесса дісталась до дверей кухні. Вона навшпиньках зайшла всередину — і там, у кутку, побачила коробку з написом «ТІРАМІСУ 2.0 — з ароматом блаженства».
— Ну вже ні, — прошепотіла вона. — Ніяке блаженство не має пахнути… так.

Вона простягнула руку до коробки…

І все попливло.

Темрява.

Ерік побачив її падіння, ніби в уповільненому кадрі. Весь світ завмер. Він встиг лише крикнути:

— Тесса!

І підхопив її на руки ще до того, як вона торкнулась підлоги. Її тіло було легке, крихке, а дихання — швидке і неглибоке.

— Тесса! — він нахилився до її обличчя, торкнувся щоки. — Гей, мале… прокинься. Тут усе ще катастрофа без тебе.

Повільно, ніби через сон, Тесса відкрила очі.

— Ти... намагався врятувати десерт?

— Ні. Тебе. Але якщо знайду — з’їм. Обіцяю.

— Тобі... личить бути героєм, — усміхнулась вона криво.

— А тобі — навіть у непритомності бути саркастичною.

— Усе… болить, — зітхнула вона.
— У тебе вагітність. І місія.

— І що тепер?

— А тепер… ти тримаєшся. А я — тебе.

Векс нарешті прийшла до тями, обперта на плече Лєї. Та тихо наспівувала щось схоже на дитячу колискову, з додаванням слів «рецидив» і «доказовість».

— Я більше ніколи не довірю тірамісу, — хрипко сказала Векс. — Ніколи.

— Тільки якщо ми самі його не приготуємо, — відповіла Лея. — Без кави. Без алкоголю. Без… світу.

— Звучить огидно.

— Зате безпечно.
З вулиці до них долинув голос Тео:

— У мене є ідея, як зібрати аромати на аналіз! Але мені потрібна капсула, вакуум, трохи рису і…

— І? — спитала Лея.

— І щоб Векс не вдарила мене за те, що я знову приніс щось із запахом.

— Тоді залишайся там і… дихай крізь сорочку.

— Вже!

У кутку приміщення на коробці хтось залишив записку:

«Ми просто хотіли створити ідеальний смак. Але, здається, ми втратили нюх на людяність.»

Тесса подивилась на записку і тихо сказала:

— Ідеальний смак — це коли тебе не нудить від життя.

Всі мовчали.

Потім вона додала:

— І від трюфельного масла. Хто взагалі таке придумав?